«Сучасна людина та значення самопізнання». Лекція ієромонаха Хризостома Кутлумуського

img 0976Під час візиту до Києва ченці-афоніти ієромонах Хризостом та ієродиякон Хризостом побували у Софії Київській. Тут у рамках Відкритого Православного Університету ієромонах Хризостом прочитав лекцію на тему «Вихід у внутрішню пустелю. Сучасна людина та значення самопізнання».

«Єдине, що у нас залишилося, — інформація»
Я почну двома рядками з релігійної містерії «Скеля» відомого англійського поета Томаса Еліота, який сказав про ХХ століття так:

Де те Життя, яке ми втратили в житті?

Де та мудрість, яку ми втратили у знаннях?

Де ті знання, які ми втратили в інформації?

Поет говорить про важливі людські цінності, розміщуючи їх за їхнім значенням для людини. На першому місці — життя. На другому — мудрість. На третьому — знання. Найменш значуща — інформація. І поет вважає, що інформація це єдине, що у нас залишилося.

Тепер перенесемося до житла відлюдника, туди, де в нашому монастирі жив наш сучасник, преподобний Паїсій. Одного разу до преподобного прийшов один чернець і почав говорити про стани та рівні духовності. Він знав усю Філокалію (Добротолюбіє), усе, що тільки було доступне з теми, він прочитав. Преподобний слухав його терпляче, уважно. Через деякий час, коли чернець закінчив свою лекцію, він запитав преподобного: «А ти, старче, на якому етапі?» Відповідь преподобного здивувала ченця. «Ні на якому», — сказав той. «О, а що ж ти тоді тут робиш?» — «Що я тут роблю? Я намагаюся пізнати себе. Чим більше я дізнаюся про себе, тим більше я розкаююсь. І чим більше я розкаююсь, тим ясніше відчуваю Божу благодать всередині».

Щось подібне можна знайти у «Висловлюваннях отців» «Apophthegmata Patrum». Так, одного ченця якось запитали: «Що ти тут робиш?» А той відповів: «Охороняю місце».

Місце — це, звісно, земля, по якій ми ходимо, наш будинок, наш монастир, наша Батьківщина. Але, перш за все, земля — це тем, чим є ми самі, наше тіло та наша душа. Охороняю це місце, означає, що я доглядаю його, впорядковую його, і, звісно, намагаюся пізнати його — тому що це найтаємничіше місце для мене.

Пізнати самого себе — було основною вимогою грецьких філософів. Самопізнанням формується духовне життя, сама людина. Більше того, згідно з нашою чернечою традицією, пізнання самого себе — це запорука знання про всі речі.

Добре, скаже хтось, та хіба я не знаю себе? Я знаю, що я Андрій, українець, вивчав економіку, я успішний підприємець, у мене гарна репутація, мені притаманні такі-то риси характеру, позитивні і негативні.

Та ж ні, у Православ’ї НЕ це є самопізнанням.

img 0965Все, що ми знаємо про себе, — наша уявна особистість
Кожна людина формує свою самосвідомість на основі того, що вона знає про себе, про інших людей, про світ, а це знання набувається з раннього дитинства під впливом сімейного оточення, школи, друзів, культури країни, ЗМІ. Таким чином, уявлення про себе та інших людина вибудовує на основі даних, отриманих ззовні, а також внутрішніх фантазій чи ілюзій.

Так, наприклад, я точно знаю, що я грек, у мене таке генеалогічне дерево, такий соціальний та економічний стан, я навчався там-то, у мене така посада, у мене такі політичні вподобання, така машина. Але мої розумові здібності, мої чесноти, таланти, мрії, кількість друзів (згідно з Фейсбуком) та інше є абсолютно суб’єктивними та уявними. Усе це я вважаю своєю особистістю, своїм обличчям, чи своєю ідентичністю. Але більшість з образів у моєму внутрішньому світі змінюються, особливо сьогодні, коли кожного дня в Інтернеті я зазнаю шквального бомбардування зображеннями та інформацією, які ніхто не контролює. Якесь повідомлення може в одну мить розвіяти мої уявлення чи навпаки під його впливом у моїй свідомості сформується якесь інше нове уявлення про щось. Якою є реальність для мене? Часто «я» і «ти» є ілюзіями, які змінюються.

Тим не менш, людина намагається будь-що вберегти створювану картину світу від ушкоджень. І саме ця картина світу (на основі значної кількості брехні, в якій мало правди) виринає у свідомості людини кожного разу, коли вона робить спробу поговорити з собою.

Та найголовніша проблема не в цьому. До зовнішніх образів та вражень додаються сильна пристрасть та егоїзм. Вони засліплюють людину, і вона не може бачити далі, не здатна вийти за межі тих образів, які створив її власний розум.

Так, без сумніву, людина може бути щедро наділена талантами, фантазією, високим коефіцієнтом інтелекту. Але її «Я» его її засліплює. Так, віддана роботі людина через своє «его» може втратити гнучкість, виваженість, креативність. Мрія може надихати талановиту людину, але через її «его» погана ідея здаватиметься їй гарною ідеєю, і така людина через особисті інтереси може навіть зневажливо ставитися до інших. Наше «его» це не ми: це наш мовчазний партнер, який найменше заслуговує на довіру. Це вірус, який змінює подобу.

Як «его» всередині нас співпрацює з пристрастями
Наше «его» зрештою стає стіною, яка відділяє людину від її душі, від інших людей, від Бога. Старіші отці нашого монастиря розповідали нам про один випадок. Ігумен одного монастиря якось відчув запах м’яса, яке на Афоні заборонено споживати. То він зайшов у ту будівлю, звідки доносився запах м’яса, і побачив там монаха, який смажив цибулю. Він запитав: «Що відбувається? Чому я відчуваю запах м’яса?» онах відповів, що він смажить цибулю-порей, і аж ніяк не м’ясо. Але ігумен не повірив. Він уважно придивився і помітив, що монах вийняв серцевину, і наповнив зовнішню оболонку м’ясом. Він запитав монаха, чому він зробив це. На що той відповів: «Старцю, це не я, це диявол мене змусив». І тоді почувся голос: «Неправда. Я вперше бачу, щоб так смажили м’ясо». Ось так «его» всередині нас співпрацює з пристрастями, вигадує якісь хитрощі, викривлює дійсність, в результаті чого ми обманюємо самі себе. Те, що зараз є науковим твердженням, дуже добре знали отці-пустельники. Наш сучасник преподобний Порфирій Кавсокаливит казав: «Ми темрява, тому що не знаємо себе».

img 0970Людина стає добрим християнином, а Бог — засобом досягнення успіхів в особистому житті
Життя сучасної людини — це невпинний рух назовні, вона повністю орієнтована на зовнішні фактори та подразники, залежить від того, що відбувається у зовнішньому світі, від щоденних змін, від думки інших. Вона не живе зі сталою істиною всередині, а просто грає ролі (наприклад, зараз вона побожний старанний віруючий, а за мить — безсердечний підприємець).

При цьому у кожній своїй ролі людина прагне бути ефективною, результативною, та ніяк не справжньою. І іноді людина вдягає чужі маски: неправдиві слова, лицемірна поведінка, фальшивий костюм, несправжній характер, і все це для того, аби сподобатися, або викликати повагу до себе чи справити враження.

Усі слова та дії людини підпорядковані певній меті чи зумовлені певним злим наміром. Керуючись бажанням створити певний зовнішній образ, певний імідж, людина починає ототожнювати себе з тим, що має: чим дорожчим і поважнішим є імідж, тим дорожчою і поважнішою стає людина в очах інших, і насамперед, у власних очах.

Це переноситься і на стосунки людини з Богом. Людина вважає себе добрим християнином, оскільки виконує певні релігійні обов’язки. Бог стає засобом досягнення успіхів в особистому житті. Що означає особисте життя? Завжди мається на увазі щось зовнішнє: професійна кар’єра, соціальні зв’язки, вдалий шлюб, матеріальні блага, публічність, тілесне здоров’я та гарне самопочуття, комфорт, всі традиційні та сучасні стандарти успіху та щастя. Тобто, для такої людини Бог існує для того, щоб задовольняти її бажання.

Тож я запитую себе: чи постане це все разом зі мною на порозі смерті? Чи зможу я взяти все це з собою? Думаю, що ні. Тоді, можливо, варто явити світові того себе, з яким я й досі не познайомився, той, про чиє існування я лише здогадувався, коли бачив його тінь? Зараз він невідомий, чужий. І я навіть боюся його. Я намагаюся уникати його, відволікаючи свій розум поточними питаннями, роботою, канікулами, маленькими радощами, шопінг-терапією, тим, що я називаю справжнім життям.

Але, якщо я не знаю, який я насправді, не знаю справжнього себе, тоді й життя моє буде чужим.

img 0957Світська етика не зможе ліквідувати невидиму рану в серці. Спершу знайди своє справжнє «я»
Отці-пустельники кажуть, що людина страждає від глибокої та невидимої рани, яка знаходиться в області серця. Там зосереджено причини всіх проблем людини. Класична світська етика не в змозі ліквідувати ці причини.

Людина має усвідомити своє буття, повстати проти своїх демонів, зустрітися віч-на-віч зі своїми внутрішніми чудовиськами, протистояти своїм пристрастям, своїм страхам, щоб збагнути, чого вона насправді прагне, щоб зрозуміти, наскільки важливим є те, як її очі, її внутрішні очі, дивляться на світ, яким вони його бачать, як вони його тлумачать, щоб зрозуміти, що їй треба відкрити ті очі, дати їм можливість побачити світло.

Згідно з ученнями монахів, спершу слід знайти своє справжнє «я», і тільки тоді ми зможемо і жити по-справжньому, і робити правильний вибір, і спілкуватися по суті один з одним. Всіма нашими діями, нашою поведінкою керує та життєва позиція, яка формується під впливом нашого сприйняття себе і Бога.

Православ’я пропонує один духовний метод, який стосується в першу чергу монахів, але його основні принципи може застосовувати кожна людина.

Шлях до пізнання самих себе, і як наслідок до звершення себе як людини і знаходження істинного щастя (особистого і соціального) потребує виходу.

Виходу звідки?

Багато християн з давніх часів залишали міста і перебиралися до пустелі. Там їх ніхто і ніщо не відволікало і вони могли жити згідно з Євангелієм, чітко слідуючи йому. Дехто потім перебирався ще глибше в пустелю, туди, де у людини не було нікого, крім неї самої і Бога. Традицію започаткував святий Іоанн Предтеча, а раніше за нього ще був пророк Ілля, адже традиція пустинножительства існувала ще до народження Христа.

Вихід у пустелю як внутрішній стан
Вихід у пустелю з часом набув символічного значення, перетворившись на внутрішній стан. Святитель Василій Великий писав, що, залишаючи світ, людина не просто віддаляється фізично, вона відмовляється від благ, суджень, людей, її душа пориває з поганими звичками, бажаннями, страхами та мирськими речами, і все це задля того, щоб душа залишилася наодинці з собою, ні від кого і ні від чого не залежала, ні з ким не контактувала, перебувала далеко від мирського гамору, у тиші.

Вихід у пустелю — це головним чином (і саме це найтяжче) віддалення, відмова від особистих, егоїстичних бажань, від комплексу еґо, як ми його описали вище.

Вихід куди?

Це вихід у напрямку до себе, всередину себе. Це коли я залишаю (хай навіть на декілька хвилин на день) місто та зовнішній світ і поринаю у свою душу. Це коли я відправляюся у глибоку пустелю завчасно, доки я ще не постарів.

Мудреці усіх культур відзначають, наскільки важливим є таке звернення до себе. Коли людина полишає мирські турботи, вона починає бачити те, що має всередині. Натомість серед мирського гамору вона не може припинити свою зовнішню боротьбу і не має можливості окинути бодай одним поглядом себе справжню. Тож потреба бувати наодинці з собою має життєво важливе значення. Пізнання Бога та себе можливе лише в стані спокою та тиші.

Вчителем такого спокою є сам Ісус, Який часто ходив до пустелі, попри те, що прийшов, щоб згуртувати людей, прихистити їх, створивши для них Церкву. Однак, очевидно, що Церкву не можна було створити без пустелі та усамітнення.

Саме тому спершу Святий Дух приводить Його в пустелю, де випробовує його дияволом. І потім, упродовж усього свого земного життя, Христос віддаляється чи то в гори, чи то в море, щоб показати нам, наскільки необхідним є спілкування з нашою душею у спокої.

img 0958Ісихазм Православного Сходу: молись Ісусу без тиску, без хвилювання. Це теж різновид тиші
Цей метод сформував так звану ісихастську традицію Православного Сходу. Давайте розглянемо детальніше її основні етапи.

Перш за все, щоб розпочати цей внутрішній шлях, треба здолати основного ворога: нетерплячість. І замість неї розвинути іншу якість: терпеливість, яка дарує скарби.

Я маю забути про те, що час — це гроші. Також я маю забути про те, що час існує лише для майбутніх планів, чи для того, щоб я витрачав його безцільно. Я маю збагнути, що час, кожна мить — це дар, який я маю використати з користю. Тому я маю виділяти трохи часу упродовж дня для того, щоб перервати моє з’єднання з зовнішнім світом і побути на самоті, без мобільного, рухомого та нерухомого майна, наодинці зі своєю душею, у присутності Бога (якого не знаю).

Наслідуючи Бога, намагаюся при цьому мовчати. Намагаюся спинити свої думки, наскільки це можливо, і не думати про проблеми, так, неначе в ту мить я поза усім цим. Я можу почати, читаючи уважно кілька рядків з Нового Заповіту, відволікшись від усіх нескінченних турбот. А потому повторювати тихо та просто молитву: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене». Без тиску, без хвилювання. Це теж різновид тиші, який допомагає мені залишатися всередині себе.

І от у момент спокою, зосередження, молитви я поступово спрямовую погляд у свою душу так, неначе я заходжу в темну, незнайому печеру. Тут перед моїми очима розгортаються події дня, який минув, обличчя та факти мого життя, нещодавні та давноминулі. Я починаю оцінювати та судити справи та думки, речі, які не повинні були статися, але сталися, речі які мали статися, але не сталися, слова, які прозвучали і які не прозвучали, чим завдали смертельних ран, вчинки, які образили, мотиви та наміри, які були ретельно приховані.

На цьому шляху у мене є вірний і, водночас, вимогливий друг та поводир — моє сумління. Іноді воно бадьоре і неспокійне. Іноді, заціпеніле, у напівсні, і я маю розбудити його (тому що воно не пробачить мені цього). Я маю бути з ним прямим і абсолютно щирим. Інакше воно покине мене і ранитиме мене своїми стрілами за укріпленнями душі.

Що сказав прп.Паїсій про сумління?
Прохаючи про зцілення, кажуть отці-пустельники, попіклуйся про своє сумління і роби те, що воно тобі говорить. Преподобний Паїсій називав сумління природною книгою, «першим законом Божим», і казав, що той, хто насправді читає його, отримує допомогу Бога. За словами преподобного: «Поведінка тих, хто вивчає його, стає тактовною, делікатною. Ті, хто не вивчають своє сумління, не матимуть користі ні з читання, ні з порад старців, та й заповідей Божих вони не зможуть дотримуватися, оскільки стануть нечутливими. Сумління стає добрим внаслідок молитви, а молитва — чистою через сумління. Отаким природним чином вони є взаємопов’язаними.

І от у момент спокою, скеровуваний своїм поводирем — сумлінням, я зустрічаюся та вступаю в бій зі своїми пристрастями, які криються в мені. Маленькі та великі, давні та свіжі, поснулі та загрозливі: я можу побачити приховану злість, заздрість, жорстокість, безжалісність, егоїзм, честолюбство, ненаситність, властолюбство, нарцисизм, гордість, себелюбство, яке включає все це.

Я зустрічаюся віч-на-віч зі своїми провинами, для того щоб скористатися з них і, проаналізувавши, збагнути, де я вчинив неправильно. Я зустрічаю травми минулого, комплекси та розчарування, які тісно переплелися з пристрастями. Ми можемо порівняти ці пристрасті з дикими звірами. Навіть якщо ми не можемо знищити їх, коли вони бачать світло, вони ховаються у свої гнізда та стають інертними.

img 0956Коли розум переключається на внутрішній світ людини, він одразу бачить потворну маску
Але хтось напевне зауважить, що в цьому полягає робота психолога, який допомагає людині пізнати її внутрішній світ і здолати свої пристрасті. Так, але православний духовний метод на цьому не спиняється, оскільки потрібно ще пізнати себе справжнього. Ми йдемо глибше, наша душа більша за пристрасті та травми.

Психологія (у тому вигляді, в якому вона існує зараз, переважно задля наживи) має на меті зробити так, щоб ми почувалися добре, звільнилися від докорів сумління чи суспільного тягаря. Духовний метод спрямований на те, щоб освітити найглибші куточки душі людини, тим самим змінивши її.

Коли я бачу свої пороки, всередині мене народжується розкаяння. Коли розум переключається з повсякденного шквалу речей на внутрішній світ людини, перше, що він бачить, — це потворна маска, яку він створив, і він намагається викинути її.

Тоді я виражаю свою печаль і прошу Бога помилувати мене. Я розумію, що те «Я», з яким я жив, не було істинним джерелом щастя та цілісності. Ця моя особиста стіна має бути зруйнована. Коли я перестаю керуватися тим, що я хочу, тим, у що вірю, тим, що відчуваю, тим, що викликає моє невдоволення, тоді я можу пізнати, ким насправді я є у світі. І так я приходжу до істинного смирення. І лише після цього мої стосунки з іншими можуть стати щирими.

Ми не можемо освітити себе світлом розуму і логіки, а лише Христовим вогнем
Один старець, наш сучасник, говорив про величезне дерево з густою листвою. Кожен з нас це один з тих листків. Але всі ми беремо життєдайний сік зі стовбура і коренів дерева. Тож, щоб збагнути себе, я маю відчувати, що я листок, який невіддільно пов’язаний з усіма іншими листками і з нашим спільним деревом.

Проте, я не можу освітити свій внутрішній світ власним світлом, світлом розуму і логіки. Я не можу пізнати себе, доки Сам Христос не запалить Свій вогонь всередині мене. Ця темрява незнання себе, каже преподобний Порфирій, розсіюється лише коли ми дозволимо Святому Світлу наповнити нас, а світло це — є Сам Бог. Те, що ми називаємо Святим Духом, дає нам це осяяння. Тому і святі моляться: «Господи, Боже мій, розсій темряву мого серця», тобто незнання серця.

Тож, коли загориться божественне світло, тоді душа зможе побачити і вивести на поверхню свої природні та добрі думки, які до цього часу були глибоко. Тоді людина починає відчувати в собі іншу, приховану мудрість. І тоді вона розуміє, наскільки дійсно красивою вона є, скільки в ній прихованих скарбів.[1] Це те, що було завалено купою інших речей, і те, що треба дістати на світло. У перших зверненнях до людей Христос казав: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Матв. 4:17). Він Сам каже: «Бо Божеє Царство всередині вас!» (Лук. 17:21). Воно всередині нас, всередині нас воно збільшується і діє. Тому я можу побачити Царство Боже в собі. Чи принаймні відчути його аромат.

img 0959Наш справжній центр — «глибоке» серце
Це внутрішнє житло, справжній центр особистості, Отці Церкви називають «глибоким» серцем. Вони по-різному описують це, наскільки їм дозволяє їхній досвід. Вони говорять про внутрішню Божественну літургію, яку чинить Сам Христос. Там ми бачимо красу Христа, причащаємося Його славою.

Також ми бачимо, що ми образи тієї краси. (І, гадаю, саме це мав на увазі Достоєвський, коли казав, що краса врятує світ). Подібно нашим очам, котрі функціонують за принципом дзеркала, даючи нам уявлення про ті об’єкти, на які ми дивимося, наша душа, бачачи Христа, набуває такої ж форми. Всередині неї з’являються промені знання, сяє світло, і тоді відкривається прихована людина, та, котру ми шукали.

Досвід божественної краси у нашій душі є дієве спостереження, а не пасивна дія. Тобто мають бути передумови, необхідна наша вільна реакція[2], чи, як сказав би преподобний Паїсій, наша старанна боротьба. Це співпраця Святого Духа і нашого власного бажання.

Але яким видається цей стан і як він виявляється у нашому повсякденному житті? Що є його результатом? Якщо кожен з нас стає образом Христа, то який цей образ? Це образ чеснот: любові, віри, миру, смирення, співчуття, милосердя. Іншими словами, ми схожі на Христа настільки, наскільки розвиваємо в собі ці чесноти. Апостол Павло досяг такого рівня уподібнення, ототожнення, що сказав: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Послання до Галатів 2:20).

Внутрішня робота — це не усамтнення, а вираження єдності та любові
Таким чином стає зрозумілим, що внутрішній шлях залежить від зовнішньої поведінки, наших стосунків з іншими. Православна традиція не вимагає від нас егоїстичного усамітнення, зречення світу, вона не заохочує до індивідуального містицизму у тому вигляді, в якому ми знаходимо його у релігіях Далекого Сходу. Навпаки, внутрішня робота є вираженням єдності та любові. Якщо спокій, молитва і пізнання є завданнями Святого Духу, тоді єдність та любов нероздільні. Так, наприклад, я не можу казати, що молюся, і в той же час відмовляти ближньому у допомозі — тоді це не молитва до Бога, який віддав Себе задля життя та спасіння людства.

Тож, якщо ми бачимо в собі красу Христа, то ми бачимо Самого Христа і в обличчях інших. Святий апостол Іван зазначає: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним» (Перше послання Івана 1,7). У ході внутрішньої духовної роботи людина, яка здійснює її, поступово пізнає, що всі ми є однією людиною, а одна людина є частиною цілого. І оце ціле, воно в Христі, а Христос — у цілому. Тому аскет, який молиться на самоті, відділений від усього, несе в своїй молитві і у своєму чистому серці усе людство і увесь світ.

Вихід, якого ми потребуємо, — це вихід з фортеці егоїзму для зустрічі з істинним собою
Отакий він, вихід, якого ми потребуємо. Це не вихід з життя, не втеча від життя. Це віддалення на певну відстань від щоденної рутини, яка хоче заволодіти нашою душею. Головним чином, це вихід з фортеці нашого егоїзму для того, щоб зустрітися з істинним собою. Коли ми пізнаємо себе, ми зможемо здолати страхи, слабкості, внутрішню роздрібненість і поглянути на життя іншими очима, в іншому світлі.

Цього стану, звісно, не можна досягти, застосовуючи якусь техніку. Це результат спільної роботи любові Бога і бажання людини. Саме це мав на увазі старець Паїсій, коли казав, що у своїй келії він намагався пізнати себе. Він проживав істинне розкаяння і відправляв Божественну літургію у своєму серці.

Ми живемо у світі, який стає дедалі більш неправдивим, пластиковим, із надуманими цінностями. Та ми не можемо зробити його справжнім, доки самі не станемо справжніми. Дехто, намагаючись гарно влаштуватись у темряві — чи то внутрішній, чи зовнішній — мріє про системи, які будуть настільки вдалими, що в них не потрібно буде намагатися бути хорошим.

Але це неможливо. Якщо внутрішній світ кожного з нас є несправжнім, темним, брудним, тоді несправжнім, темним та брудним буде і наш дім, і наше місто, і наше суспільство. І навпаки, якщо кожен з нас виводитиме себе до Божого світла, тоді і наш дім сяятиме, випромінюючи світло, і наше місто, і наша батьківщина буде світлою і освітлюватиме увесь світ. Тому самопізнання, знання є запорукою не лише нашого власного щастя, але і щастя усього світу.

Православна духовна традиція надала нам дуже гарний метод знайдення своєї душі, наповнення її світлом і її зцілення. Ця традиція на Заході була втрачена, і зараз європейці залишилися без ідентичності, без сенсу життя. Тому наш обов’язок — плекати цю традицію, адже ми безпосередні нащадки, спадкоємці духовного православного багатства. Активно практикуючи цей метод, ми можемо створити красиву Батьківщину, яка даруватиме світло і решті світу. Бо світло це вона братиме з небесної, істинної, нашої спільної батьківщини, з «Вмістилища живих», яким є Сам Христос.

Ми, братія монастиря Кутлумуш, ведемо невпинну боротьбу, щоб іти цим світлим шляхом. Часто в наше тіло впиваються колючки, часто проливається наша кров, але ми не озираємося і крокуємо вперед. Ми молимося за всіх, і просимо й вас усіх молитися за нас.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:420

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:96

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:166

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4174

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1879

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:631

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:479

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:298

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:280

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

3 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:791

1 грудня в столичному концерт-центрі «Український дім» в Києві помпезно і безбідно пройшов чергови...

В Україні повинна утвердитись єдина Автокефальна Українська Православної Церква і альтернативи цьому не має. Але без правди досягнути цього дуже і дуже важко…

В Україні повинна утвердитись єдина Автокефальна Українська Православної Церква і альтернативи цьому не має. Але без правди досягнути цього дуже і дуже важко…

17 листопада 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1684

З цікавістю переглянув відео сюжет телепередачі «Територія свободи» на тему: «Ідейний вибір:...