Погляд Блаженнішого Митрополита Володимира на державно-церковні відносини в Україні (1992-2014)

1359134984Доповідь на XXV Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 25-28 травня 2015). Досліджується ґенеза поглядів щодо державно-церковних відносин в Україні Митрополита Володимира (Сабодана), який очолював найбільшу релігійну конфесію в Україні з 1992 по 2014 рр. Під час написання роботи автор опрацював джерела, доступні здебільшого вузькому колу духовенства, проаналізував заяви, доповіді та виступи в мас-медіа Предстоятеля УПЦ від його слова на пероні Київського вокзалу у 1992 році до «Духовного заповіту», який було опубліковано вже після смерті Митрополита Володимира в 2014 році. Маючі досвід особистого спілкування з Предстоятелем УПЦ впродовж багатьох років, автор акцентує увагу читачів на тому, що дійсно вважав важливим і принциповим Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

Християнин і Громадянин
Митрополит Володимир (Сабодан) був обраний Предстоятелем Української Православної Церкви на Харківському Архієрейському Соборі УПЦ 27 травня 1992 року.

v vagone pri vezde v kiev vebt6

Ступивши на перон Київського вокзалу, уродженець і громадянин України став на коліна, поцілував рідну українську землю і промовив перші слова: «Я прибув не у відрядження, не з-за кордону, а на рідну землю служити Богу і людям».

Прибувши до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, Блаженніший Митрополит Володимир після подячного молебню в Трапезному храмі звернувся до вірних з першою проповіддю як Предстоятель, де, зокрема, сказав: «...Я приїхав не за кордон. Я повернувся в свій дім, на свою Батьківщину. Я не можу заявляти про свій патріотизм, тому що це вроджене почуття. І як ми любимо рідну матір, так необхідно любити і свою Вітчизну. Ми живемо у державі, яка здійснює своє відродження, а цей процес не буває без труднощів. Своїм християнським подвигом і життям ми маємо підтримувати все те, що робиться на благо людини, на благо становлення держави, становлення Української Православної Церкви...».

Таким чином Митрополит Володимир (Сабодан) відразу позиціонував себе не тільки церковним ієрархом, але й громадянином і патріотом відродженої Української Держави.

Майже через 20 років, відзначаючи 75-річчя, Митрополит Володимир підсумував свій життєвий шлях словами: «У моєму житті не було більш цінніших речей, ніж Церква і Батьківщина. Їм я служив все життя і буду служити стільки, скільки дасть Господь»[3]. Тобто, можна стверджувати, що власна патріотична позиція Митрополита Володимира була сформована і лишилася незмінною протягом життя.

Одночасно протягом 22 років Предстоятельства Блаженнішого Митрополита Володимира формувалося і формулювалося його бачення моделі державно-церковних відносин в Україні.

Предстоятель і Президенти
Відносини Предстоятеля УПЦ з українською державою були не простими.

Наприклад, перший президент України Леонід Кравчук спочатку взагалі відмовлявся зустрічатися з Митрополитом Володимиром. Саме Кравчук ввів в обіг гасло: «Незалежній державі – незалежну Церкву!».

Перша зустріч очільників Держави і найбільшої Української Церкви відбулася після триденного стояння під Верховною Радою єпископів, священиків і вірян УПЦ, які вимагали лише одного – прийняти Предстоятеля. 15 років по тому Леонід Макарович говорив: «Я давно знайомий з Блаженнішим Митрополитом Володимиром, ще з часів моєї радянської партійної роботи, знав його як відомого релігійного діяча... Вважаю, що питання про те, яка Церква має бути в Україні, має вирішуватися не державою, а віруючим народом і ієрархами. Більш ніким. Держава має перед Церквою одну принципово важливу відповідальність – вона має забезпечувати рівні умови для віруючих всіх конфесій... В цьому моя принципова позиція, вона відрізняється від позиції багатьох... Блаженніший Митрополит Володимир – людина високої культури, мудрості, але я б особливо виділив його принциповість. Він має чітку принципову церковну позицію по всіх важливих питаннях і не змінює її, як це робить багато хто з наших діячів»[4].

Після обрання Президентом України Леоніда Кучми Архієрейський Собор УПЦ, вітаючи новообраного очільника Держави, наголосив: «Ми хочемо, щоб у законній державі була законна Церква»[5].

Позицію влади в цьому питанні у березні 1998 року на Всеукраїнському зібранні інтелігенції Президент висловив таким чином: «Держава не втручається у справи релігії, але сьогодні не може стояти осторонь, коли Церкви розводять людей по різних кутах»[6]. Про необхідність єдності українського Православ'я та необхідність створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні Президент говорив і на Урочистій Академії з нагоди 2000-річчя Різдва Христового.

Своє позицію на Ювілейному Архієрейському Соборі 28 липня 2000 року озвучила і Українська Православна Церква: «Єдиний вихід із непростої ситуації, що склалася, - подолання розколу в українському Православ'ї та відновлення єдності Української Православної Церви. На цьому стоїть як держава, так і Церква... Ми також усвідомлюємо, що ворожнеча на релігійному ґрунті – це те, що веде до напруження і нестабільності в суспільстві, знесилює державу»[7].

У 2006 році Леонід Данилович згадував: «С Блаженнейшим Митрополитом Владимиром я впервые встретился, когда еще был Премьер-Министром Украины. Это были чрезвычайно сложные первые годы независимости... Вопрос стоял очень остро – быть или не быть Украине государством... Я хорошо помню, что Митрополит Владимир был среди тех, кто твердо верил в Украину, в нашу способность преодолеть трудности становления государства. Еще тогда меня поразил его государственнический ум и твердая, последовательная патриотическая позиция...»[8].

Намагався допомогти Церкві у вирішенні питання розділення і наступний Президент України Віктор Ющенко. Він навіть намагався долучити до цієї справи Вселенського Патріарха Варфоломія. Під час зустрічі з ним Президент наголошував: «Влада діє обережно в церковному питанні, оскільки ми розуміємо делікатність цієї сфери. Ми демонструємо рівне відношення до всіх церков і дотримуємося принципу невтручання у церковні справи. Питання об'єднання – виключно церковне питання. Але сьогодні українське суспільство очікує створення єдиної Помісної Православної Церкви»[9].

Про свої стосунки з Блаженнішим Митрополитом Володимиром Віктор Андрійович говорив так: «З Блаженнішим Митрополитом Володимиром я познайомився у 1992 році. Згадую нашу першу зустріч. Я тоді почув речі, можливо, не зовсім публічні, - які вірші пише Блаженніший Владика! Я побачив, який безмежний духовний світ у Архіпастиря, яка сильна громадянська любов до своєї нації, до своєї землі!»[10].

Наступний Президент Україні Віктор Янукович у 2011 році удостоїв Блаженнішого Митрополита Володимира звання Героя України, а потім у 2012-2013 рр. намагався усунути його від управління Українською Православною Церквою.

Державно-церковні відносини в Україні і їх богословське осмислення
Міжконфесійна ситуація та державно-церковні стосунки в Україні суттєво відрізняються від радянської моделі. Розділення в Українському Православ'ї, відродження Української Греко-Католицької Церкви, сприятливе для розвитку релігійних громад законодавство, нестабільна суспільно-політична ситуація в країні, - все це сприяло формуванню в Україні поліконфесійного суспільства, в якому неможливо повне домінування однієї конфесії чи державне управління в релігійній сфері.

Продовженням та розвитком радянської традиції можна вважати стосунки між Кремлем та Московською Патріархією, що тяжіють до відтворення в сучасних умовах традицій «державної церкви» візантійського зразка. Як не парадоксально, модель, запропонована у 1991-1992 роках Президентом Кравчуком і митрополитом Філаретом, є продовженням саме цієї радянсько-імперської традиції.

Умови, в яких опинилася Українська Православна Церква, необхідність вести постійний діалог з владою, суспільством, представниками інших конфесій та віруючими своєї Церкви, спонукали її Предстоятеля і до богословських роздумів, і до публічного оприлюднення власної позиції і власного бачення щодо стану і перспектив державно-церковних відносин в Україні.

Важливим кроком стало прийняття Священним Синодом УПЦ «Основ соціальної концепції Української Православної Церкви»[11]. При цьому зауважимо, що це був не автоматичний переклад з аналогічного документу РПЦ, а версія, відредагована у відповідності до українських реалій.

Окремо Блаженніший Митрополит Володимир приділив увагу питанням церковно-державних відносин, політичного і суспільного життя в рубриці «Благословіть запитати» телевізійної програми «Православний календар», що виходила в ранковому ефірі ТРК «ЕРА» протягом 2003-2005 рр. Точніше, це були прості відповіді на непрості запитання від парафіян на вулицях Києва або від редакторської групи телеканалу.

Ось декілька запитань-відповідей, що в розшифровці увійшли до книги «Благословіть запитати» і є прямою мовою Блаженнішого Митрополита Володимира:

«Чи віддає Церква перевагу якому-небудь державному ладу?

Блаженніший Митрополит Володимир: Православ'я ніколи не канонізувало жодної з форм суспільного устрою і способу керування державою... Це підтверджує історичне минуле Церкви та її існування в умовах рабовласництва, феодалізму, капіталізму або соціалізму, а також у рамках імперій, монархій або республік, інших форм державного устрою. Церква приділяє увагу не системі зовнішньої організації держави, не характеру управління, а, насамперед, моральному стану людей, влади та громадян цієї держави...

Якщо держава має світський характер, чому вона все одно шукає підтримки у Церкви?

Блаженніший Митрополит Володимир: Метою Церкви є вічне спасіння людей, мета держави полягає в тому, щоб забезпечити людям земний добробут і мирне співіснування... Що стосується світського характеру держави, то не можна розуміти принцип світськості держави по-більшовицьки, як такий, що означає радикальне витіснення релігії з усіх сфер життя народу, усунення Церкви від участі у вирішенні суспільне значущих завдань. Цей принцип передбачає лише певний поділ сфер компетенції Церкви і влади, невтручання їх у внутрішні справи один одного...

У яких сферах Церква і держава можуть співпрацювати?

Блаженніший Митрополит Володимир: ...Щодо сфер співпраці Церкви і держави у сучасних умовах, то це, насамперед, турбота про збереження моральності в суспільстві; духовні, культурні, моральні та патріотичні освіта та виховання; справи милосердя та благодійності, розвиток спільних соціальних програм в усіх галузях служіння ближньому; відродження й збереження історичної та культурної спадщини (особливо пам'яток історії і культури) тощо...

Церква відокремлена від держави. Чи усіх законів повинен дотримуватися християнин?

Блаженніший Митрополит Володимир: Церква знаходиться у правовому полі держави. І ієрархи, і прості віруючі є не тільки членами Церкви, але й громадянами нашої країни. Віруючі громадяни виконують закони держави не на страх, а на совість. Бо Сам Господь повелів віддавати кесарю кесареве, а Боже Богові. Церква Христова може існувати в рамках найрізноманітніших правових систем, до яких вона ставиться з належною повагою. Церква незмінно закликає пасомих бути законослухняними громадянами земної вітчизни... Водночас Церква завжди наголошує, що існує межа законослухняності для християнина. Якщо закон або влада вимагає зректися віри у Христа чи здійснити очевидний гріх щодо Бога або ближнього, в такому випадку християнин покликаний до сповідництва. І прикладом такого сповідництва є мученики перших століть християнства та новомученики нашої Церкви у ХХ столітті...

Чи може віруюча людина обіймати державну посаду або займатися політичною діяльністю?

Блаженніший Митрополит Володимир: Займатися державним управлінням або політичною діяльністю не повинні священнослужителі, які вже покликані на службу Богові і Його Церкві. Щодо православних мирян, то ніщо не перешкоджає їхній участі у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади або політичних організацій. Більш того, така участь, якщо вона здійснюється згідно з віровченням Церкви, її моральними нормами та її офіційною позицією з суспільних питань, є однією з форм місії Церкви в суспільстві...

Православний християнин – політик або державний діяч – повинен будувати свою діяльність на нормах євангельської моралі, на справедливості та милосерді, на піклуванні про духовне й матеріальне благо людей, на любові до Вітчизни, на прагненні перетворювати навколишній світ за словом Христовим. Водночас православний християнин, який працює у сфері державного чи політичного життя, має набути дар особливої жертовності й особливої самовідданості.

Як православній людині ставитися до виборів?

Блаженніший Митрополит Володимир: Християнин постійно робить вибір: між добром і злом, між благочестивим життям і перебуванням у гріху, між Богом і мамоною. Церква живе за своїми законами, за своїм внутрішнім устроєм, що дозволяє їй не бути у вирі "стихій віку цього". І дух політичної боротьби й ідеологічного протистояння не повинен проникнути до церковної огорожі. Людина, яка приходить на церковну службу, не повинна відчувати себе учасником мітингу чи передвиборчих зборів.

Але, незважаючи на свою надмирну природу, Церква все-таки перебуває у «світі цьому», її члени можуть дотримуватися тих чи інших політичних переконань. Устрій нашої держави передбачає участь громадян у виборі того, хто нами керуватиме. Церква не може і не хоче позбавляти християнина його права брати участь у суспільному і політичному житті...

Чи може Церква брати участь в агітації за ту чи іншу політичну силу?

Блаженніший Митрополит Володимир: Місія Церкви полягає не в тому, щоб вести яку-небудь партію чи політика до влади, а в тому, щоб вести людину до Бога. Церква, у силу своєї природи, не може займатися політичною агітацією, адже її чада можуть виявитися по різні сторони політичних барикад...»[12].

Періодом активного формування цієї позиції можна вважати події під час президентських виборів 2004-2005 років та намагання втягнути Українську Православну Церкву у політичний процес. Отримавши доступ до оприлюднення власної позиції через ЗМІ, тем не менш УПЦ стала об'єктом інформаційної маніпуляції. Вирвана з контексту інтерв'ю фраза «Віктор Янукович відвідав Лавру і отримав моє благословення на участь у виборах», інтерпретована як «Митрополит Володимир благословив тільки Януковича»[13], була поширена тисячі разів, а офіційні послання, звернення та коментарі Предстоятеля і всієї Повноти Церкви, хоча і пролунали в ефірах центральних каналів та потрапляли на сторінки загальнонаціональних друкованих видань, залишилися поза масовою увагою.

Напередодні другого туру виборів Митрополит Володимир звертався до вірних Церкви, обох кандидатів у Президенти, до виборців і всіх людей доброї волі: «...Хочу звернутися до кандидатів у Президенти: саме на вас сьогодні лежить відповідальність за майбутнє нашої країни. Не шукайте сучок в оці один одного, а робіть по совісті. Давайте реальні обіцянки і виконуйте їх. Разом протистаньте тим, хто бажає посіяти розбрат, міжнаціональну, або міжконфесійну ворожнечу...

До виборців хочу звернутися словами великого Кобзаря, який заповідував: „Свою Україну любіть, за неї Господа моліть..." Все перемогти може лише взаємна любов і прощення навіть ворогів. Ми народ, коли об'єднуємося навколо когось, а не проти когось. Не дайте посіяти у ваших серцях плевели братовбивчої ненависті і ворожнечі. Пам'ятайте заповіді Божі і керуйтесь ними.

Виборами життя не закінчується. Це хоча і важливий, але тільки етап тисячолітньої історії нашого православного народу. Відразу після виборів обидві політичні сили, що сьогодні борються за голоси виборців, повинні забути образи і об'єднатися у праці на благо України і нашого народу»[14].

Саме тоді почалося формування і формулювання принципів буття Церкви в часи суспільно-політичних криз. Ці принципи служили дороговказом для спікерів Церкви та вірних під час Євромайдану-2013-2014 і Революції Гідності.

Варто хоча б порівняти Звернення Блаженнішого Митрополита Володимира до народу України 25 листопада 2004 року та Заяву 30 листопада 2013 року.

Це Митрополит Володимир говорив відразу після початку масових акцій протесту проти фальсифікацій виборів: «Постійно на думку приходять слова нашого Спасителя: «Усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться, і всяке місто чи дім, що розділився в собі, не встоїть" (Мф. 12, 25). Тому разом з апостолом Павлом „благаю вас, браття, ім'ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб... не було між вами розділення" (Мф. 7, 12).

Вихід із цього скрутного становища бачимо лише в діалозі сторін, які розділені сьогодні нерозумінням одна одної, у дотриманні законів і конституційних прав громадян, у відмові від силового способу вирішення питань, в молитві до Бога, Який „не є Бог безладу, а миру" (1 Кор. 14, 33). Так вчить нас Святе Письмо.

Всі ми громадяни єдиної країни, діти одного народу доти, доки бачимо один в одному перш за все брата або сестру, а не ворога.

Людська кров не повинна пролитися за жодних обставин, бо тоді буде втрачена будь-яка надія на мирне порозуміння.

Тому з усією відповідальністю Українська Православна Церква заявляє, що не буде мати благословення Божого той, хто перший проллє або спровокує пролиття крові» [15].

А це прозвучало через кілька годин після побиття студентів на Євромайдані: «Закликаємо духовенство і всіх вірних Української Православної Церкви незалежно від їх політичних поглядів до спільної молитви за мир, любов та злагоду, подолання розбрату і ворожнечі, недопущення насильства та розв'язання непорозумінь.

Нагадуємо всім політичним лідерам і державним діячам, які вважають себе віруючими і християнами, біблійну мудрість про те, що «усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться; і всяке місто чи дім, що розділився в собі, не встоїть» (Мф. 12, 25).

Нагадуємо, що всі ми діти Єдиного Бога і громадяни однієї країни. Тому маємо зробити все, щоб політичний процес не виходив за межу Божих Заповідей і християнської моралі, за рамки Конституції та законів України.

Пам'ятаймо, що Господь заповідував нам любити одне одного, бути братами і сестрами, бути миротворцями і перемагати зло добром» [16].

Програмною щодо питання церковно-державних відносин можна вважати інаугураційну промову Блаженнішого Митрополита Володимира у Варшаві з нагоди присвоєння йому ступеня почесного доктора «Honoris Causa» Християнської богословської академії Польської Православної Церкви 18 лютого 2008 року. Напевно, невипадково ця лекція починалася розділом «УПЦ і Українська Держава», де зокрема стверджувалося: «Позиція Української Православної Церкви у сфері відносин суспільства та Церкви, а також держави та Церкви, в цілому є логічною та послідовною. Незважаючи на те, що Україна та українське суспільство за останні кілька років доволі суттєво змінилися, сама ця позиція не зазнала кардинальних трансформацій. Слід визнати, що ми почали більш точно формулювати її та послідовно втілювати в життя. Дотримуючись завіту Господа нашого Іісуса Христа, Українська Православна Церква завжди вважала і вважає, що в основі взаємодії Церкви (Царства, що не від миру цього) і держави повинен бути принцип «віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мф. 22, 21).

Ми можемо по-різному ставитися до концепції світської держави, обговорювати її переваги та недоліки, однак маємо визнати, що на сьогодні ця концепція фактично безальтернативно панує в усіх європейських країнах (навіть у тих, де церква формально не відокремлена від держави), а також у більшості неєвропейських країн. У поліконфесійній Україні альтернативи такому підходу немає»[17].

Далі автор наголошував, що «основна функція держави (на наш погляд) — це забезпечення умов для вільного існування Церкви, а також утримання від спокуси розглядати Церкву або так звані традиційні віросповідання як неофіційне «міністерство духовних справ». Церква ж натомість має побороти спокусу шукати державної підтримки у, скажемо світською мовою, конкуренції з іншими конфесіями. Для релігійної ситуації в Україні це очевидно»[18].

Проаналізувавши проблеми відносин УПЦ і органів державної влади за часів президентства Кравчука, Кучми і Ющенка, Митрополит Володимир робить висновок: «У чому полягає наданий нам історією урок?

Перше. Незважаючи на історичні негаразди та труднощі у відносинах з державною владою, Церква має прямувати шляхом свободи, залишаючись внутрішньо й зовнішньо незалежною від держави.

Друге. Будь-який тиск на Церкву з боку держави в умовах демократії є неприйнятним і навіть нераціональним, оскільки він не може радикальним чином і протягом тривалого часу впливати на церковне життя. Щоправда, такий тиск неефективний лише за однієї умови, а саме: якщо церковна ієрархія не веде погоджувальної політики, але публічно вказує на факти порушення прав віруючих»[19].

Окремо Предстоятель УПЦ зупиняється на питанні «Церква та політика» і не просто декларує власну чи загальноцерковну позицію, а й розповідає про практичні дії Священного Синоду та Собору єпископів УПЦ: «Ніщо так не може зашкодити єдності Церкви, як вплив політичних процесів. Проникаючи всередину церковного життя, політика отруює її і ділить віруючих на «правих» і «лівих», «помаранчевих» і «біло-синіх», прихильників «східної» і «західної» цивілізаційних моделей. Виходячи з цього, Собор єпископів Української Православної Церкви, що відбувся у Києві в грудні минулого року, одноголосно засудив теорію так званого «політичного православ'я» і закликав вірних чад Церкви не вносити свої політичні погляди в церковне святилище, залишаючи їх у «дворі язичників».

Як зазначено в соборній резолюції, «політичне православ'я» за своєю природою є нецерковним і йому не може бути місця в нашій Церкві, подібно до того, як воно зводиться у ранг догми в розкольницьких угрупованнях «автокефального» руху. Воно «передбачає внесення в церковну огорожу політичних гасел», а це «не відповідає духу Христової проповіді»... З одного боку, ми відчуваємо на собі тиск партій, які орієнтуються на ідеологію націоналізму, намагаючись звести буття Церкви до функції освячення національної держави. З іншого — церковне життя в Україні потерпає від організацій і політиків, які намагаються нав'язати нашій Церкві роль своєрідного «політичного інтегратора» на пострадянському просторі. У такій ситуації Церква не може мовчати...»[20].

До речі, серед засуджених Церквою у 2008 році і відлучених від себе політправославних організацій була організація під назвою «Духовно-патріотичний союз «Новороссия»[21].

Питання церковно-державних відносин знайшли своє відображення в Посланні Предстоятеля УПЦ до 20-ї річниці Харківського Собору Єпископів УПЦ «Українська Православна Церква на межі тисячоліть: здобутки та виклики» (27 травня 2012 р.), де Блаженніший Митрополит Володимир зокрема зазначив: «За Конституцією, Церква в Україні є відокремленою від держави. І ми вважаємо, що цю конституційну норму слід не тільки зберігати, але й захищати. Конституція має оберігати релігійні громади від втручання в їхнє внутрішнє життя державних органів влади. Разом із тим, сучасний світовий досвід показує, що існують різні моделі відокремлення Церкви від держави. І якщо в Радянському Союзі це відокремлення фактично означало санкцію на репресії проти Церкви, то в інших країнах світу відокремлення Церкви від держави зовсім не виключає, а навіть передбачає співробітництво державних і церковних установ. Тому сьогодні Українська Православна Церква виступає за реалізацію саме такої «коопераційної» моделі відносин між Церквою і державою. Така модель передбачає взаємну повагу, а також взаємодію в тих сферах, де «кооперація» Церкви і держави особливо потрібна.

Однак співробітництво Церкви і держави ні в якому разі не означає, що Церква підтримує ту чи іншу форму державного устрою або ту чи іншу політичну ідеологію. В «Основах соціальної концепції» ми чітко проголосили, що Церква не може брати участі в політичній боротьбі, передвиборчій агітації, кампаніях на підтримку тих чи інших політичних партій, громадських і політичних лідерів (Основи соціальної концепції Української Православної Церкви, розділ ІІІ, п. 8). Хоча ми і відкриті до діалогу з усіма політичними силами, але при цьому Церква не є суб'єктом політичного процесу. І одним із викликів для Української Православної Церкви на межі тисячоліть стали саме спроби політизації церковного життя»[22].

А в Доповіді на Ювілейному Помісному Соборі УПЦ 8 липня 2012 року Предстоятель УПЦ розширено говорив про соціальне служіння Церкви та необхідність «суттєвого поглиблення співпраці між різними державними органами і Церквою у сфері захисту суспільної моралі та формуванні здорового способу життя»[23].

Вже після смерті Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира було опубліковано його «Духовний заповіт», в якому ми бачимо не тільки підсумок життя та служіння, а також розвиток думок Предстоятеля УПЦ щодо взаємовідносин Церкви, держави і суспільства: «...Ситуація поліконфесійності, в якій опинилось українське суспільство, мало свої вади і переваги. З одного боку, це спокушало владу маніпулювати церквами, які тепер сприймалися нею саме в множині, задля просування власних інтересів. Утім, парадоксальним чином, поліконфесійність утримала і державу, і церковну спільноту від спокуси одержавлення Церкви, перетворення її на складову державної влади.

Церква у своїх відносинах з державою й надалі має, з одного боку, вітати бажання держави співпрацювати, особливо у соціальних сферах та освіті, а з іншого — цінувати й оберігати свою свободу, пам'ятаючи, що її дуже легко втратити і надто важко повернути. Пам'ятаймо, що надто тісний союз Церкви зі світом і «князями людськими» може призвести до того, що народ втратить до неї довіру, вбачатиме у Церкві лише зовнішнє, тобто сприйматиме її як державну установу, де організовується його релігійне життя й відправляються його релігійні потреби.

Натомість Церква повинна надавати більше уваги розвитку стосунків із суспільством: відчувати його прагнення і занепокоєння, належним чином реагуючи на них. Церква має виступати посередником між державою та суспільством. У конфліктах між державою і суспільством, які дісталися Україні у спадок від радянської доби, Церква має займати сторону суспільства, невід'ємну частку якого складають члени Церкви...

Українська Православна Церква має особливу місію об'єднання українського суспільства. Україна — держава, в політичному та культурному житті якої відчутне розділення на дві соціокультурні спільноти: східну й західну, Лівобережжя та Правобережжя. Східне українство не в останню чергу сформувалося внаслідок взаємодії української і російської культур. Західноукраїнська соціокультурна спільнота склалася переважно в результаті взаємодії з іншими європейськими культурами.

На жаль, багато політиків використовують культурні розбіжності між Сходом і Заходом нашої країни задля своїх власних цілей, тим самим розділяючи її. Але, з погляду Церкви, ці розбіжності є не слабкістю України, а її силою. Адже різномаїття завжди містить у собі величезний потенціал для розвитку. І Церква має сприяти реалізації творчого потенціалу українського різномаїття. Українська Православна Церква об'єднує Схід і Захід, Південь і Північ нашої країни. Вона становить приклад для об'єднання України, де ніхто не вважає іншого менш вартим. Наш наступник має дбати про єдність Церкви та українського народу на засадах взаємоповаги та терпіння, що їх заповідував Господь».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:147

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:599

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:274

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:280

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4394

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:2039

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:776

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:629

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:491

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:405

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

3 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1414

1 грудня в столичному концерт-центрі «Український дім» в Києві помпезно і безбідно пройшов чергови...