Кримські єпархії – ілюстрація застарілих проблем Церкви: зрада, непорозуміння, провокація?

fgfg576У якості передмови: шановний читач трохи збентежиться, коли прочитає весь текст. Його чекатиме кілька радикальних поворотів, і тому бажано не «формувати думку» про текст, перш ніж прочитаєте його до кінця. Бо він – із сюрпризом.

8 березня ТСН опублікували репортаж «УПЦ МП юридично визнала Крим частиною Росії та передала їй дві єпархії». Звичайно, це викликало ядерний гармидер в укрнеті – кошмар, "москальська церква" зливає Україну. Що ж сталося насправді? Аналіз показав, що не все так просто, з одного боку, і розібравшись, хочеться «роздати на горіхи» і церковним діячам, і журналістам. Але з іншого боку, скандал передбачуваний і просто задіює велику кількість невирішених проблем та невилікованих хвороб. Ситуація є симптоматичною, показовою, й ідеально показує, що не так і у церковній громаді, і у суспільстві загалом... Спробуємо розібратися поступово, розглянувши власне обєктивно-документальний бік справи, а потім зробивши відступ до проблем журналістики і нарешті до проблем Церкви.

Документи та Статути: суперечність і протиріччя

Отже, поступило відео ТСН 8 березня, яка спиралася на заяву відомого релігієзнавця п. Олександра Сагана, який заявив, що протягом червня-грудня 2014 р. дві єпархії з трьох внесли зміни у статути, де вказали своє розташування «Республіка Крим, РФ», а потім на сайті «Релігія в Україні» були опублікованідокументи, що вказували на визнання Криму російським. Ну звичайно, перша реакція – обурення. Але потім виявилися дуже цікаві обставини...

Немає сумніву, звичайно, що Церква (УПЦ МП) вчинила би дуже недобре, віддавши кримські єпархії під урядування Московської патріархії. Якщо – віддала. Причому недобре із суто церковних причин.

По-перше, це суперечить канонічному праву Православної Церкви у тій його версії, що публічно проголошують в МП. УПЦ МП є самокерована із широкими правами самоврядування. Крим є частиною Помісної Української Церкви. Канонічної, майте на увазі! За яким правом Синод віддав ці єпархії до іншої Церкви? Тому що змінилися кордони? Але ж Московська патріархія і УПЦ МП не визнають по суті принцип, що церковні кордони мають збігатися з державними, інакше чому УПЦ МП досі не є автокефальною у незалежній державі? Відповідно, якщо цей принцип по суті ігнорується, виникає питання, для чого передавати Крим на догоду зміні кордонів?

По-друге, за статутом УПЦ відділення єпархій від УПЦ МП взагалі не передбачене. Натомість розділ ХІІ Статуту строго зазначає: «Порядок володіння, користування та розпорядження майном і будівлями релігійних організацій Української Православної Церкви визначається їхніми Статутами та чинним законодавством», а розділ IV, п. 4 зазначає «Священний Синод засновує або ліквідує єпархії і змінює їхні межі з наступним ухваленням Собором єпископів Української Православної Церкви». Тобто тільки Синод із наступним ухваленням Архієрейським Собором засновує або ліквідує єпархії, або змінює їхні межі. Що ж ми маємо насправді?

Є ухвали Священного Синоду від 23 грудня 2014 року, де поряд із такими цікавими рішеннями, як причислення до лику місцевошанованих святих Запорізької єпархії останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського та ліквідація Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія (яку очолював о. Віктор Бедь), у журналі № 93 наводиться другим пунктом коротесеньке формулювання: «прийняти у новій редакції Статут Феодосійської єпархії Української Православної Церкви».

Також є рішення «прийняти у новій редакції Статут Сімферопольської і Кримської єпархії Української Православної Церкви» (журнал № 8 від 19 червня 2014 року). Статут, що опублікований у вигляді документа на сайті «Релігія в Україні», є статутом «организации «Симферопольская и Крымская Епархия»». Нагадую, що в Криму існують єпархії: Сімферопольська (очолює Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар (Ростислав Пилипович Швець)), Феодосійська (Mитрополит Феодосійський і Керченський Платон (Удовенко Владимир Петрович)) та Джанкойська (єпископ Джанкойський і Роздольненський Аліпій (Анатолій Васильович Козолій)). При цьому митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар є головою Кримської єпархії з 1992 року – тобто з самого виділення УПЦ МП, і належить, як і його собрат Платон (єп. Феодосійський) до найстарших єпископів УПЦ! Вони всі належать зараз до діючих правлячих архієреїв УПЦ, а митрополит Лазар є діючим членом Священного Синоду УПЦ МП. Тепер питання – на Синоді ухвалили зміни до статуту «Феодосійської» та «Сімферопольської і Кримської єпархії». А що Джанкойська? Опублікований документ описує «Сімферопольську і Кримську» (дублюючи титул митр. Лазара, члена Священного Синоду УПЦ!) єпархію. Її «территориальная сфера деятельности Епархии – Республика Крым, а также город федерального значения Севастополь», тобто включає три названі єпархії, але про ліквідацію чи зміну меж єпархій немає ніяких згадок на Синоді! На сайті РПЦ Джанкойська, Сімферопольська, Феодосійська єпархії, які підлягають, судячи з тексту, владі Київського митрополита і УПЦ. При цьому тільки щодо Джанкою зазначено, що країна єпархії – Росія (дані станом на 23:33, 10.03.2015). Інші ніяк не визначені. Сайт РПЦ не знає про таку єпархію, що наведено в документі – «Сімферопольську і Кримську». Це що, дві паралельні єпархії? Це ж найбільш грубе порушення канонів! Але що найцікавіше, вона взагалі що і звідки? Сайт самої Сімферопольської і Кримської єпархії каже, що вона є частиною УПЦ МП...

Тому не дивно, що юридичний відділ УПЦ 9 березня заявив, що «дана інформація не відповідає дійсності, так як жодних рішень про зміну підпорядкування та передачу майна єпархій Української Православної Церкви, які розташовані на території Автономної Республіки Крим, Священний Синод Української Православної Церкви не приймав», а «єпархії, що розташовані на території АР Крим, і надалі входять до складу Української Православної Церкви та мають пряме підпорядкування Митрополиту Київському і всієї України», а 10.03.2015 голова Синодального інформаційного відділу УПЦ, єпископ Ірпінський Климент (Вечеря) заявив, що «єпархії Української Православної Церкви в Криму не змінювали статус і залишаються у підпорядкуванні Митрополита Київського і всієї України», а також додав: «в одинаковой ситуации оказались все религиозные организации полуострова – не только УПЦ, но и греко-католики, протестанты, иудейские общины подали на регистрацию в Москву новые редакции уставов... Римо-католики вообще выделили в Одесско-Симферопольском экзархате отдельный «пастырский округ», в который входит Крым: были проведены переговоры, вследствие которых этот округ подчиняется московской Архиепархии... В отличие от других религиозных организаций, устав крымских епархий УПЦ четко указывает: они находятся в прямом подчинении УПЦ, а их Предстоятелем является Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий».

Заяви високоповажних отців із УПЦ МП викликали реакцію у відповідь, зокрема, заяву і питання від Прес-центру УПЦ КП. Оскільки «Юридичний відділ УПЦ (МП) спростовує не те, що оприлюднений у ЗМІ текст є текстом Статуту Кримської єпархії, зареєстрованим за законами РФ, а те, що цей текст приймався Синодом УПЦ МП. У зв'язку з цим офіційних осіб УПЦ (МП) просять надати документально підтверджені та вичерпні відповіді на питання, хто і яким чином зробив резонансну маніпуляцію зі Статутом Кримської єпархії УПЦ (МП), юридично перевівши її до складу РПЦ». Київський патріархат також спростовує участь їхніх громад та єпархій у процесі перереєстрації за законодавством РФ. Ця дискусія спонукає до більш широких роздумів та висновків – і їх читайте у останній частині цієї статті.

Журналістам: де професіоналізм?

Відтак, лякає робота журналістів. Це – непрофесіонально. По-перше, опублікувати такий вибуховий і провокуючий на ненависть матеріал навіть не звернувшись із офіційним запитом до керівництва УПЦ – це просто безвідповідально. Чи був такий запит? В країні під час війни провокувати зайвий раз ненависть і розбрат – це злочин проти країни.

По-друге, сам текст і подача матеріалу просто вбиває. Який це професіонал із церковних справ, якщо журналіст каже: «Між УПЦ і РПЦ велика різниця, спільним є лише духовний центр – Московський патріархат. Юридично, економічно і організаційно – це дві абсолютно самостійні церки. Принаймні так здавалося усім, окрім керівництва Української православної церкви Московського патріархату предстоятеля Онуфрія та керуючого справами Антонія»?

Мабуть, дилетанти з ТСН – це єдині, кому привиділося вищенаписане. Що це за маячня – «спільним є лише духовний центр – Московський патріархат» ? Що взагалі значить «духовний центр»? Духовний центр – це святині, віра, богослов'я, цінності. Але не патріархат.

І що, справді, між УПЦ і РПЦ спільне тільки МП? А власне не те, що вони обидві є православними Помісними Церквами, що належать до сім'ї Православних Церков, яких є 15, і першою серед них як серед рівних є Константинопольський Вселенський патріархат? Не православно-християнське віровчення, не християнська віра, не догматика і канонічне право, а тільки «Московський патріархат»? Ледве стримуюсь від якогось дошкульного кпину щодо такого «професіоналізму»...

«Юридично, економічно і організаційно – це дві абсолютно самостійні церкви»? Це вже схоже на якийсь шизофренічний розлад свідомості? Тільки-но він каже про «єдиний центр – Московський патріархат», а тут уже «організаційно самостійні»? Тобто розділ І Статуту УПЦ писаний не для журналіста, і те, що УПЦ МП є частиною РПЦ – журналіст не знав?

Поважний пане журналісте з ТСН, це «очевидно всім, в т.ч. і митр. Онуфрію» – окрім вас. І тільки вам одному привиділося «абсолютна самостійна УПЦ», яка має із РПЦ якийсь «духовний центр» у вигляді МП – але при цьому водночас (!) «цілком самостійна». За таку маніпулятивну подачу – класичний приклад створення сенсації із неіснуючого факту, показуючи його «кричущу суперечність» із іще одним удаваним фактом – сам Кісєльов з російським ТВ аплодує такій подачі матеріалу...

Прошу звернути увагу, що вищевказані моменти абсолютно не пов'язані із тим, чи дійсно УПЦ МП передала кримські єпархії до РПЦ, чи ні. Тобто типовий приклад творення з мухи слона, малювання злочинного образу опонента, ще й провокування «праведної» ненависті – на абсолютно пустому місці.

Що вже казати про такі вислови як «за рішенням синоду УПЦ МП на чолі з митрополитом Київським Онуфрієм, який на виборах предстоятеля був фаворитом Кирила, усе майно Феодосійської і Сімферопольської єпархій оголошено власністю Російської церкви». Знаки оклику можна ставити майже над кожним словом. В журналах Синоду немає рішення «передати до РПЦ». Є схвалення нового статуту. Документи, опубліковані на сайті «Релігія в Україні», викликають вищеозвучені питання. Чому ж журналіст не задав ці питання, а обмежився демонізуючою «промовою ненависті» (hate-speech)? Бо йому кортить створити провокацію, сенсацію, збурити емоції – не просто емоції, а ненависть та істерику! – замість того, щоб розібратися в ситуації?!

Нарешті, кількість речень-припущень у тексті теленовин просто зашкалює. «Несамостійність», «фаворит Кирила», «в курсі цих (яких?) справ», «переконав», «зрадити». Цікаво, звідки автор так свято впевнений, що «саме Антоній переконав предстоятеля церкви Онуфрія зрадити свою державу»? Взагалі, це чисто по-людськи називається наклеп і образа. Навіть без усякого криміналу – просто по-людськи. А якщо журналіст апелює до Кримінального Кодексу – то не гріх би і йому згадати статтю 32 Конституції.

Зауважу, що це не стосується, чи мала місце зрада і передача. Питання стоїть про відповідальністьжурналіста за свої слова та їхній вплив перед суспільством, нацією. Журналіст повинен нести правдиву інформацію, допомагаючи суспільству організуватись і протидіяти зловживанням – але не розпалювати епічну ненависть всілякими перекручуваннями і сенсаціями на голому місці.

Звичайно, я аж ніяк не хочу завести стару пластинку про «погані журналюги наклеп зводять на Святу Церкву». Про саму Церкву, і як це виглядає – наступна частина, і вона теж критична щодо Церкви. Те, що я хотів наголосити – що професіоналізм журналіста має особливу природу. Журналіст може сіяти розкол в суспільстві, а може конструктивною критикою єднати суспільство. Ми всі маємо досвід журналістики як зброя ненависті та розпалювання війни на прикладі Росії. Очевидно, що якби не журналістські промови ненависті, війни не було. Саме інформаційна війна, яка була розгорнута проти України та українського кілька років тому, щонайменше з 2005 року, стала основою сучасної ненависті проти всього українського, і викликала спочатку маразматичні протести «Антимайдану» за віртуальні потреби і видумані ідеї (про цедетальніше тут). Якщо казати, хто винен у війні – перше місце займають російські та укрїнські проросійські ЗМІ. Слово вбиває. Телевізор стріляє. Інтернет випалює країни і мізки. Відтак, саме на ЗМІ, як на Четвертій владі Відкритого суспільства лежить відповідальність за у(не)можливлення суспільного національного діалогу, конструктивного вирішення проблем і конфліктів.

Так що, спитаєте, журналісти винні, а що Церква? А про це далі...

Крим і Церква, або Як всидіти на двох стільцях?

У попередніх частинах я намагався показати документальну складову останнього скандалу із єпархіями УПЦ в Криму, а також вказати, що журналісти показали себе не з дуже гарної сторони, і повели себе непрофесійно. Натомість ситуація із єпархіями – також показова. Вона оголила проблеми існування УПЦ, у яких опинилася Церква. Я далекий від того, щоб судити чи засуджувати, але є деякі принципові моменти. Це передусім – застарілі вади і хвороби, які час від часу оголяються і виводять на поверхню, потім знову поринають у латентну стадію. Цей скандал знову вивів їх на поверхню і дав приклад тих негараздів, що досі травмують церковне життя...

Для початку – щодо власне самої події «передачі» чи «не-передачі» єпархій. Якщо (якщо!) УПЦ дійсно зробила таку перереєстрацію, яку ми бачили в документі...

Звичайно, це є злочин проти держави Україна. Якщо Статут Церкви постулює, що Церква діє згідно чинному законодавству (хоча в Статуті УПЦ дуже цікаво суто формально не вказано, згідно законодавству якої держави вона зареєстрована та закони якої держави вона поважає), то тоді Церква ніяк не може визнавати «порядок, предусмотренном законодательством Российской Федерации». Наведу аналогію, близьку серцю деяких священиків і мирян із РПЦ – що б зробили із церквою в 1943 р., якби вона визнала на окупованій території «порядок, установлений Третім Рейхом»? Добре, РПЦ взагалі була загнана під плінтус, тому про що тут можна говорити, але що зробив би государ імператор Микола ІІ, якби Синод визнав би «законодавство Німеччини» у нових «статутах для єпархій Царства Польського» в 1916 р.? Це стосується не тільки УПЦ МП. Це стосується католиків, УАПЦ, УПЦ КП, ДУМК, і т.д. В будь-якій країні існування організації на окупованій території, що визнала законодавство окупанта, було би поставлене під велике питання. І відмовки у дусі «якось же треба жити, служити, захищати парафіян» – це відмовки, по-перше, несуттєві щодо закону, адже, людоньки, іде війна! – скільки це можна пояснювати?! – які «жити-служити»?! Я зіграю роль кепа, і нагадаю, що війна – це трагедія, кошмар, хаос, і коли починається війна, то звичайне життя стає неможливим. І окупація ворогом території – це катастрофа, насамперед для звичного і вільного існування!

Зрештою, аргументація в дусі «захистити парафіян в Криму» дуже скидається на аргумент «треба захистити християн від переслідування, тому я як єпископ принесу жертву Юпітерові». Далеко б зайшли християни, якби вони так чинили. Ви скажете: «То є релігійне питання, а тут суто державно-політичне підпорядкування». І так, і ні. Звичайно, порівнювати мучеництво за Христа і загибель за Україну не виходить.

Але, по-перше, Церква завжди благословляє вірних обов'язку захищати Вітчизну і «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Іоан. 15:13).

По-друге, очевидно, що теперішня війна між Росією та Україною має надзвичайну релігійно-світоглядну основу – і "політичне православ'я", не раз засуджуване УПЦ, є в першу чергу відповідальне за антиукраїнський, агресивно-українофобський настрій. Я лиш нагадаю про те, як впливали на мізки простих прихожан слова про «безблагодатну /телячу/ хохляцьку/ сільську мову», а також істерично-параноїдальна пропаганда проти поняття і слова «автокефалія», настільки агресивна, що слово «автокефалія», термін канонічного права і власне характеристика самої РПЦ, яка, ой лишенько, таки є автокефальною, стало лайкою і страшним прокляттям, при цьому ці ж обмануті прихожани самі інколи не задумуються, що сама РПЦ теж автокефальна. Для них слово «автокефальний» ледве не символ «сатанинськості». Хто за це збочення понесе відповідальність? Хто відповість за цей злочин проти істини?

І нарешті, по-третє – справжня християнська поведінка, коли вже про те мова, у такій ситуації – це не виправдовувати насилля (не словами, а ділом – погоджуючись з актом окупації), а навпаки,соборним церковним рішенням РПЦ виступити проти окупації, або принаймні проти вимоги щодо парафій УПЦ МП змінювати статутні документи. Я не бачив заяви патріарха Кирила, який десь там сильно турбується за мир в Україні, щоб він виступив проти вимоги перереєстрації для УПЦ МП. А це була б християнська поведінка: «Ні – війні! Ні окупації території братньої держави!».

Тому, попри всі вади журналістів ТСН, як би мені особисто не хотілось розказати їм, що вони негідники, мене не покидає відчуття того, що декому, як-то кажуть, «поделом». Церква (хоча правильно казати – «церковна ієрархія УПЦ», а не «Церква» і не «УПЦ» взагалі) сама винна в тому, що саме так до неї ставляться. Чому?

Тому що сказано: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Мф., 5:37), і щоб ні брехні, ані кривого слова не було в устах ваших. Правильні питання задавали люди в соцмережах: «як коментар написати то одразу спромоглися, але сам документ до нього щось не додали. Та й сьогодні увесь день чого тягнули? Пробачте, але це щонайменше виглядає підозріло, тим більше на фоні такого резонансу». «Найпростіший спосіб заперечити, якщо Плюси подали неправду – опублікувати статут єпархії» – вказав Євстратій Зоря у ФБ. Якщо «Синод УПЦ благословляв для Криму інший статут, ніж текст оприлюднений на РвУ», то таки де ж він? Нарешті, УПЦ КП опублікувала своє звернення, де висловлює переконання, що «попри формальне збереження Сімферопольської і Кримської єпархії Московського Патріархату в складі УПЦ МП, насправді ця єпархія поставлена в пряму адміністративну і майнову залежність безпосередньо від РПЦ та Московського Патріарха», і задає логічні запитання щодо подій із єпархіями УПЦ МП в Криму.

На жаль, деякі з православних ієрархів досі не можуть зрозуміти простого прислів'я: «Будь простіше — і до тебе люди потягнуться». Простіше – не значить вульгарніше чи примітивніше. Це значить – більш щирим, відкритим, чесним. Починаючи від публікації основоположних документів у відкритому доступі – завершуючи простотою у спілкуванні та відкритістю у дискусіях, аж до готовності обговорювати найболючіші і найпроблематичніші теми церковного життя, аж до можливості прийняття точки зору опонента Церкви, якщо опонент виявляється в чомусь правим. У Церкві, зрештою, не може бути поняття «честі мундира». Єдиний є «мундир» – хітон Христовий, а точніше, не хітон, а хрест.

Ап. Павло, коли казав не «судитися у зовнішніх» (1 Кор. 5:9 – 6:7), явно не мав на думці «не виносити сміття з хати», або «берегти честь мундира». Він прямо каже: «Чи ж між вами немає ні одного мудрого, щоб він міг розсудити між братами своїми?». Апостол прямо спонукає «розсудити» (διακρῖναι) і «судити» (κρίνειν) в Церкві між «внутрішніми» – тобто до «критики» (від «κρίνειν»), «самокритики» («між собою, серед внутрішніх»), «суду» над своїми вадами і проблемами. Розсудіть, наскільки цей заклик до чесного самовикриття негараздів і проблем між собою та перед собою доброчесніший і гідніший, ніж лицемірна манера «честі мундира» і «хорошей мины при плохой игре»! Чи готова церковна громада до такої самокритики? Чи готова вона дійти до неочікуваних, критичних (від «κρίνειν») висновків, які можуть поставити її перед критичною необхідністю змінюватися, оновлюватися, скасовувати звичне і впроваджувати вірне? Готовність до критики і діалогу – це завжди готовність виявитися спростованим, викритим, опинитися перед викликом, коли Інший має більш правди, ніж Я, і це вимагає від мене самозречення і кеносису? Готова церковна ієрархія опинитися неправою у діалозі? Досить почитати ЖЖ о. Андрія Кураєва, або виступи оо. Павла Адельгейма, Якова Кротова, щоб побачити, наскільки вона є неготова.

Апостол Павло казав, щоб християни не судилися у зовнішніх (1 Кор. 6:1), але й «не судили зовнішніх» (1 Кор., 5:12-13)! «Що ж мені зовнішніх судити? Чи не внутрішніх ви судите? А зовнішніх судить Бог. Тож вилучіть лукавого з-поміж себе самих!». Інакше кажучи – судіть самих себе, а не зовнішніх. Але апостол Павло нічого не каже, якщо «зовнішній» приходить і судить «внутрішніх». Навпаки, єпископ повинен «свідчення гарне мати від зовнішніх» (1 Тим. 3:7). Понад те, Апостол особливо турбується про те, що «ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! Наказуючи не чинити перелюбу, чиниш перелюб! Гидуючи ідолами, чиниш святокрадство! Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом Закону! через вас ім'я Боже зневажається серед поган» (Рим. 2:21-24). «Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б» від Господа (1Кор. 11:31). Але «мусять між вами й поділи (рос. – разномыслиям, грец. – «єресям, αἱρέσεις») бути, щоб відкрились між вами й досвідчені» (1Кор. 11:19). Тобто, з точністю до навпаки – не «блюсти честь мундира» від «зовнішніх», а навпаки, пильнувати, щоб перед «зовнішніми» не ганьбити своєю нечистотою ім'я Христове. Один раз сказано про те, як «зовнішні» хулять Христа, а двічі – про те, як «вірні» хулять ім'я Боже в очах «поган». Не сидіти «со свирепой рожей на страже духовности», щоб люди підійти боялися через «вид свирепый и устрашающий», а навпаки – із відвертістю, доброзичливістю, чесністю зустрічати людей, знайомлячи їх із світлом Євангелія любові. Можна скільки завгодно пишатись, що протестанти «єретики», а ми самі найправославніші, але правди не дінеш, що католицька чи протестантська постава зараз – не проповідь, а просто поведінка – набагато більш відкрита до людей, ніж у багатьох православних. І якщо ми у своєму «благолепии» і «благочинии» відлякуємо людей... що ми тоді хочемо, щоб люди не чекали від нас подвоха???

І також (и паки, и паче) – якої реакції очікує Церква, якщо вона за рік не сподобилась чесно назвати речі своїми іменами? Якщо вона в особі найвищого Предстоятеля патріарха Кирила не виступила із найполум'янішими, найзапальнішими, так, як він уміє, «жечь глаголом», проти війни, і закликати усіх вірних РПЦ ні в якому разі не їхати на Донбас і не воювати проти України, паралельно засудивши псевдоправославні «русскую православную армию» та строго-настрого наказавши священикам не підтримувати розпалювання ворожнечі на Донбасі, яку розпалили вже точно не українці? Натомість ми чули погано приховані натяки на те, що це українська сторона розпалила війну, і що українські вояки на Донбасі є винуватцями війни (інакше розповіді про братовбивчу війну і про розпалювання ворожнечі лише всередині України, абсолютно не згадуючи десятки тисяч громадян РФ, які були власне зачинщиками процесу, складно потлумачити). Виходила якась подвійна мораль – де українці мали «не вбивати» і ледве не скласти зброю, «мир», «братовбивча війна», а про російське військове вторгнення і власне агресію ані словечка. Чому, коли мова йде про Україну і українські національні справи, УПЦ МП включає регістр «треба молитися-поститися і бути поза політикою, і взагалі Церква наднаціональна і ні юдея, ні елліна», а як тільки мова йде про «русскій мір», РПЦ одразу всіляко його підтримує, проголошує і називає себе ледве не хранителем і головним просувачем цього «міра»? Українцям будувати національний світ зась, а росіянам так одразу? Хіба варто дивуватися після такої недомовки тому, що УПЦ МП сприймають як агента агресора? Особливо після відвертої підтримки антиукраїнських сил та прихованої агресії проти України, роздмухування війни в Україні?

Правди ради слід додати, що у той же степ направився і Папа Франциск, розповідаючи про «чудовищное братоубийственное насилие», про «когда я слышу слова «победа» или «поражение», я чувствую в сердце сильную боль и большую печаль. ... единственное правильное слово – «мир»...», звертаючись при цьому до «украинских братьев и сестер». Мабуть, не мені одному закортіло «потроллити» Папу: «А як щодо «Христос перемагає»? «Диявол переможений»? А щодо «Я не мир принести прийшов, а меч» (Мф. 10:34)? А якщо щодо наказу «купити меча» (Лк. 22:35-36)?». Але нарешті, шановний Папо, а чому тільки до «украинских» братів, одначе? А «русские братья и сестры» «ни при чем»? Чи вони не «братья» і Вам, отче? Те, як православні джерела підхопили слова Папи і рознесли його із тролінгом проти українців – дуже не сприяє образові Папи. І це в той час, коли цілий регіон України окупований іноземною державою, аправославні церкви України зазнають там страшних репресій і переслідувань, і не тільки православні, анавіть і мусульмани! Коли греко-католицького священика Тихона Кульбабу піддали ув'язненню і тортурам на Донбасі? Про репресії проти УГКЦ? Про жахливий антикатолицизм, коли вірні бояться йти на месу, ікатоликофобію у російських православних колах навіть говорити не варто – невже Папі про них не повідомляли?

Так само нерозумно повелися російські християни-баптисти: про це говорить Михайло Черенков у двох статтях, показуючи, як російські баптисти підтримали агресію проти Україну, підтримуючи своїх ворогів, що вбивають їхніх братів, а засуджуючи українців, які навпаки борються за свободу їхніх братів також... про це – підбірка Інституту релігійної свободи про переслідування християн на Донбасі... Про християн(євангелістів, баптистів) – не з РПЦ – теж не говорили?

А те, що «с украинской стороны православных, церковных людей нет вообще»? І про наміри вбивативірних інших церков? І де була реакція на ці слова «православного» діяча Ігоря Друзя з боку УПЦ? Чому митр. Онуфрій вказує на «нарушения прав и свобод верующих и вмешательство в деятельность парафийДонецкой епархии Украинской Православной Церкви со стороны военного контингента, который находится на востоке Украины», але ані слова не було про насилля проти інших християн? Не описово, так щоб боронь Боже сепаратисти не подумали, що це про них, а чітко, конкретно, як повинен говорити пастир і лікар? Щоб назвати речі своїми іменами? Щоб «так, так, або ні, ні», а не «від лукавого»? Чому мова Церкви дуже часто схожа саме на останній варіант – «щоб так, так ні, але щоб ні, так так»? І що ви після цього хочете?

Отже, «як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Лк. 6:31). А якщо ви робите вищеописане, і при цьому всіляко блокуєте чесний, відвертий і критичний діалог – і хочете, щоб вам не задавали зайвих питань, і щоб про вас не думали навіть того, що ви не робили, але в тому ж дусі? Панове, ви самі відповідальні за такий стан іміджу Церкви. І як каже приказка про дзеркало та Євангеліє «очисти перше середину чаші, щоб чиста вона була і назовні!» (Мф. 23:26). Тільки тоді можна буде чесно сказати, чи журналісти перекручують і брешуть на Церкву...

Роль мирян тут також дуже важлива. Я б сформулював перший принцип так: ніколи не виправдовуй! Самовиправдання та виправдання гріха – це гріх, що недарма пишеться на зразках сповіді у храмах. Найгірше, що можна зробити – це виправдовувати церковні вади. Якщо ти не хочеш, щоб «зовнішні» критикували Церкву – виправ це, а не можеш, то розкритикуй першим. По-перше, тоді «зовнішні» втратять шанс на цьому пропіаритись, по-друге, християнська громада покаже здоровий дух самокритики і відвертої чесності, що завжди приваблює людей. Нарешті, навіщо виправдовувати очевидні помилки і гріхи? Хай самі спокутують свою провину.

У якості висновку...

Справа стоїть дуже просто. Або УПЦ МП – уся спільнота – найближчим часом активно почне оптимізувати свою позицію і атмосферу всередині Церкви, не боячись назвати речі своїми іменами та відділити овець від козлищ, – або УПЦ чекає надзвичайний колапс. І це торкається як національно-політичних, так і церковно-філософських моментів.

Спочатку про національно-політичні моменти. Війна між Росією та Україною – це формулювання дуже важливе, його треба запам'ятати, вдуматись в нього, осмислити! – знищила той мирний плюралістичний простір для маневру, люфт, який був такий милий серцям наших православних. Протягом 23 років багато (щоб не сказати – більшість) православних УПЦ МП) намагались створити таку собі постмодерну множинну ідентичність – «руський + українець», і синтезувати свої національно-політичні ідентичності. Зрештою, це не було подекуди нон-сенсом – можна було сподіватися, що багатозначність «Русі» може витворити постмодерну складну ідентичність, достоту таку ж множинну та ризоматичну як європейська, я сам власне колись думав про таку можливість. Але практика показала фіаско постмодерного, інклюзивного, відкритого та плюралістичного проекту. «Руськість» – та, ідеальна понятійна руськість, якою намагалися поєднати Україну і Росію – розпалася, і вина за це лежить не тільки і не стільки на українському націєтворенні, а швидше на спробі «великоруського компоненту» узурпувати руськість, накинути свій, московсько-петербурзький еталон руськості. Якби там не було – почалася війна.

Деякі православні намагаються тепер ігнорувати національно-політичну складову (наднаціональність, уранополітизм, апеляція «ми із Христом» тощо). Але ви не можете будувати космічний апарат з дерева. Православні за природою не можуть абстрагувати від національно-політичного чинника – самі ж бо розвинули концепцію «національних автокефальних церков», серед яких однією з найбільших є РПЦ. Ігнорувати цей фактор можуть римо-католики, мусульмани, протестанти – для них національність завжди була вторинною, а для католиків взагалі універсальність Риму є засадничою. Але православні повинні або відійти від улюбленої концепції «національних автокефалій» (що апріорі неможливо, оскільки 10 із 15 церков є національно-автокефальними, тобто скасувати принцип національної автокефалії неможливо, інакше треба буде скасувати їхні автокефалії, або вчинити несправедливість щодо інших молодих церков), – або таки вирішувати проблему автокефалії і проблему модерного націєтворення та конфліктів національних ідентичностей, не вдаючись до примітивних космополітичних махінацій. Католиками ж православні не захочуть стати – і «східний варіант Папи» в особі Константинополя теж буде не до вподоби?

Нарешті, удавання з себе уранополіта, коли патріарх РПЦ прямо і відверто пропагує конкретний національний «русский мир» – це видається трошки лицемірним і схоже на подвійні стандарти. «Ми із Христом» – це правильно, але це відповідь на зовсім інше питання, що називається: не тікайте від відповіді, панове! Христос понад усе, звісно – але щодо справи, то як?

Як би там не було, для УПЦ МП настав момент істини – віряни нарешті повинні визнати воєнну конфронтацію і визначитись, хто вони і з ким. Засудити нарешті війну. Визнати, що війна саме російсько-українська, а не «в Україні», «громадянська» тощо. Кажучи про «братовбивчу», вказувати в якому сенсі, а то тонкий троллінг в дусі «громадянської» війни – відчувається одразу. Це – війна між Росією та Україною, причому люди з російською ідентичністю та російською мовою воюють по обидва боки фронту, а українці і україномовні лише з одного. Тобто інакше кажучи, це російська громадянська та російсько-українська міждержавна і міжнародна війна. Визнавши це – засудити тих, хто преться в Україну «вбивати укропів», і вимагати відновлення довоєнних кордонів, благословити тих, хто захищає територіальну цілісність України від російської агресії (в т.ч. інформаційно-пропагандистської), засудити всіх, хто закликає до порушення цілісності України і Росії (до приєднання територій їх одна до одної!), і навчати своїх вірян захищати цілісність своєї країни, а також вимагати від них покинути територію іншої країни. І понад все – закликати всіх бути людьми і людяними, нагадувати про Христа і Любов, закликати припинити конфронтацію, при цьому постійно вказуючи, що першими адресатами такого заклику є ті, хто порушили територіальну цілісність України (бо територіальна цілісність РФ не зачеплена), і тому саме російські війська і «добровольці»-бойовики мають звідси вшитися. До цього логічно долучиться ідея, що Україна завжди була мирною країною всі роки Незалежності, де мирно співіснували усі народи і конфесії, на відміну від РФ, де йшла кривава Чеченська війна, і що в Україні насправді ніяких «русских» і російськомовних насправді ніхто не кривдив. Без цих строгих розміток і маркерів УПЦ МП не має можливості обійтись. Сидіти на двох стільцях і гнатись за обома зайцями погрожує тим, що нарешті побитим будеш з обох боків. А сучасна політика УПЦ аж надто скидається на потакання агресії з боку РФ – особливо впертим униканням чесних формулювань і називання речі своїми іменами.

Звичайно, така реальна політика неможлива в умовах канонічного підпорядкування РПЦ. Якби РПЦ сама зайняла вищеописану позицію, шанс би був. Але ми бачимо, що РПЦ такого не робить. «Страха ради иудейска» чи з інших міркувань – то нас не обходить. УПЦ МП як канонічна церква (точніше, правильно висловлюючись – Церква, яка існує згідно канонів православних та визнана всіма Помісними церквами) – може оголосити намір про здобуття автокефалії, прийняти перехідне положення свого статусу на соборі, і просити РПЦ та Вселенського патріарха надати Томос про автокефалію, або взяти УПЦ МП під омофор Вселенського патріарха. Це рішення буде сприйняте "на ура" українським суспільством, і широка підтримка УПЦ гарантована. Зрештою, це є шанс возз'єднання Православної Церкви в Україні, тому що сенс існування УПЦ КП та УАПЦ зникне моментально.

Це є наступний момент – треба зробити висновки і усунути із церковної керигми недолугу пропаганду «русского міра» та антиавтокефалістської істерії. Всі знають, хто буде проти і чому. Але Церква повинна проявити волю і владу, відправивши на покій прихованих адептів «політичного православя» і розсадників українофобії та «русского мира», як націоналістичних елементів у Церкві. Нарешті, час уже визнати, що «русский мир» та українофобія – це чистої води націоналізм, тільки російський і шовіністичний. Як ієрархія буде виправдовуватися, «чому ми вам 20 років брехали що автокефалія це синонім диявола» – це знову-таки не повинно турбувати. Іншого шляху окрім правди все одно нема. Між іншим, нарешті час уже впровадити україномовну літургію хоча б у частині парафій – це адресовано вже як єпископам, так і парохам. Тексти є, аби воля була.

І наостанок глобально-духовний аспект – окрім відкритості і чесності, про що писалося вище, Церква має все-таки вільно дискутувати і всередині і ззовні, облишивши такі хиби, як «партійне мислення» та «честь мундира». «Φίλος μεν Πλάτων, φιλτέρα δ' αλήθεια», «Платон мені милий, та істина миліша». Φιλτέρος δε Χριστος!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:58

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:224

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:687

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:365

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:317

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4514

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:2147

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:876

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:689

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:564

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:499

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

Патріарх УПЦ КП Філарет (Денисенко) та Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) підтримали форум ініційований колишніми екс-комуністами і екс-регіоналами

3 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1646

1 грудня в столичному концерт-центрі «Український дім» в Києві помпезно і безбідно пройшов чергови...