Як в Україні Київського митрополита обирали

Здавалося б, надійно похована січневим більшовицьким наступом на Київ ідея автокефалії церкви в самостійній Україні неочікувано для ієрархії РПЦ постала знову.

1 mitropolit harkivs kiy antoniy hrapovits kiy 1918 r 771x517

Святочний молебень на Кафедральній площі у Харкові з нагоди проголошення гетьманської грамоти за участю митрополита Харківського Антонія Храповицького. Харків, 1918

Налагодити співпрацю з лєнінським Совнаркомом Всеросійський собор безуспішно намагався протягом кінця 1917- початку 1918 рр. Навіть неоголошений червоний терор проти духовенства не заважав російському єпископатові вважати більшовиків борцями за політичну єдність колишньої імперії і шукати порозуміння з ними. Навпаки: війна радянської Росії проти УНР з одного боку підтвердила нестійкість української державності, а з іншого - зняла у церковного центру в Москві побоювання, що автокефалію може проголосити український уряд. Нагадаємо, що мало не в останній день роботи Всеукраїнського собору, коли червоне військо Муравйова йшло на Київ, комісар у справах ісповідань Олександр Карпінський встиг таки висловити рішучість Генерального секретаріату "не допустити московської гвардії в українській церкві".

Повернення Української Центральної Ради за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини слугувало для Москви переконливим підтвердженням тези, що саме зовнішні сили є ініціаторами вимог політичної та церковної незалежності України. У березневій відозві до віруючих з приводу Берестейського миру патріарх Тихон відмовився визнавати будь-які зміни за яких "стольный град Киев, мать городов Русских, хранилище святынь, перестанет быть городом державы Российской".

В офіційній церковній періодиці з'явилися статті, де доводилося, що українська нація штучно сфабрикована польськими сепаратистами, а за українськими вимогами ховаються інтереси митрополита Андрея (Шептицького) та Ватикану. Так, Нестор Мушастий свою статтю у "Церковных ведомостях" у лютому 1918-го завершив закликом: "Отцы! Помните, что при политической самостоятельности Украины единство православной церкви рухнет; помните, что самостоятельность Украины - конечный продукт воли Рима и Берлина".

Можливість відновлення "єдиної неділимої Росії" об'єднаними зусиллями православно-більшовицької "симфонії" добряче підважувало і вбивство більшовиками Київського митрополита Володимира (Богоявленського). Патріархові у збереженні влади над українськими єпархіями довелося розраховувати тільки на міць та керованість церковної вертикалі. А вона була бездоганною.

По смерті митрополита Володимира (розстріляний 7 лютого (25 січня) 1918-го) центральною кафедрою України керував прихильник "единой, неделимой церкви и Родины" вікарій (заступник правлячого архієрея) Київської єпархії єпископ Чигиринський Никодим (Кротков).

280px Никодим Кротков фото 2

Никодим (Кротков) (1868-1938), єпископ Чигиринський,

вікарій Київської єпархії, настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря (з 1911 р.).

Фото 1908 р.

Ігноруючи Центральну Раду та уникаючи суперечок з проукраїнським священством, він надіслав рапорт патріархові й домігся призначення виборів митрополита на єпархіальному Соборі, до скликання другої сесії Всеукраїнського собору. Така елекційна процедура мала засвідчити, що церква в Україні, як і раніше, складається з окремих єпархій, підлеглих Москві, й не підтримує "самостійників" - українців. 2 квітня (20 березня) та 10 квітня (28 березня) єпископ Никодим отримав від московського патріарха Тихона та Синоду РПЦ відповідні постанови, що затверджували програму єпархіального Собору та порядок виборів. Одночасно вікарій зібрав виборчу Комісію і 6 квітня (24 березня) наказав розіслати єпархією інструкцію з тим, щоб між 7 квітня (25 березня) та 18 (5) травня провести вибори в парафіях і благочинних округах, передсоборну нараду, а 19 (6) травня - обрати митрополита.

Офіційним кандидатом за активного сприяння владики Никодима і підтримки патріарха Тихона висунули митрополита Харківського Антонія (Храповицького). Одночасно робилося все можливе для усунення від виборів священиків-українців: єпископ Никодим потурбувався про дозвіл від Священного Синоду і патріарха провести вибори простою більшістю голосів, а не 2/3 делегатів, як того вимагали схвалені Всеросійським собором правила.

28 квітня, напередодні перевороту, владика Никодим мав особисту зустріч з майбутнім гетьманом. Останній під час довгої розмови "посвятив єпископа в суть перевороту" і отримав його благословення. Одразу після проголошення Павла Скоропадського гетьманом єпископ Никодим відслужив урочистий молебень на майдані біля Святої Софії та виголосив урочисту промову. Однак підтримка ієрархів не завадила гетьманові констатувати, що наявне в Україні "вище духовенство не підходить народові, яким йому доводиться опікуватися - воно майже суціль чорносотенне".

Фото 3 32926015

Молебень на Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. Київ, квітень 1918-го

Вирішити проблему автокефалії негайно й у співпраці з проросійським єпископатом можливості не було. Однак гетьманський уряд в особі міністра Ісповідань Василя Зіньківського (призначений 16 (3) травня 1918 р.) розглядав Київського митрополита як першоієрарха усієї церкви, а його вибори - як повернення прав, відібраних у нього безпідставно та з порушенням канонів 1722-го указом Петра І. Тому, остерігаючись спровокувати протистояння на конфесійному ґрунті, наполягав на елекції (обранні) митрополита не на єпархіальному, а на Всеукраїнському Соборі. Це відповідало і державним інтересам України, і приписам церковних канонів: "Єпископам усякого народу слід знати першого у них"; "...якщо царською владою нове збудоване місто, то розподіл церковних парафій нехай відповідає адміністративному й земському порядку" (правило 34 св. апостолів, правило 17 ІV Вселенського собору, 451 р.).

4 В ЗIН КIВС КИЙ лiворуч П.Новгородцев

Міністр Ісповідань в уряді гетьмана Павла Скоропадського Василь Васильович Зіньківський (ліворуч) (1881-1968). Фото Прага, Чехословаччина, 1920-і рр

З пропозицією відкласти вибори до скликання Всеукраїнського собору міністр Ісповідань кілька разів звертався до єпископату, але отримав формальну відповідь, що по-перше, програма з'їзду затверджена патріархом, а по-друге - канони вимагають заміщення вакантної кафедри протягом трьох місяців і часу на перенесення виборів немає. 18 (5) травня проблему обговорювали на засіданні Ради міністрів. Від пропозиції перешкодити проведенню з'їзду чи в крайньому випадку розігнати його міністр Василь Зіньківський рішуче відмовився, зазначивши можливість наполягати на касації виборів Всеукраїнським собором.

Київський єпархіальний елекційний Собор відбувався 18 (5) - 20 (7) травня 1918 р-го за участі 268 делегатів замість 390 і, попри відсутність кворуму у ¾ делегатів, визнав себе чинним. Відразу після відкриття виступив міністр Ісповідань, задекларувавши небажаність єпархіальних виборів, неможливість урядового тиску на церкву та обов'язковість затвердження обранця спочатку Всеукраїнським собором, а потім - Всеросійським патріархом. Коли стало зрозуміло, що вибори таки відбудуться, проукраїнські кола виставили своїх кандидатів під час таємного подання записок з іменами, зокрема єпископа Уманського Димитрія (Вербицького). Вибори відбулися 19 (6) травня, з 284 голосів за митрополита Антонія подали - 164, єпископа Димитрія - 117, ще за двох кандидатів-архієреїв - по 1 голосу, один бюлетень виявися недійсним. Законно обраним на Київську кафедру оголосили митрополита Антонія (Храповицького). З приводу виборів Сергій Єфремов на сторінках газети "Нова Рада" писав: "Обрано людину, що ...зробила собі репутацію найзапеклішого обрусителя й реакціонера".

5 mitr antoni c820x0

Митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської Лаври Антоній (Храповицький). Фото 1905 р

Гетьман Павло Скоропадський був переконаний, що обрання Антонія (Храповицького) на Київську кафедру відбулося силами "великоруського духовенства", а сам архієрей є "чорносотенцем старої школи", який "ні до чого, окрім як запроторити до тюрми, розстріляти, звернутися за сприянням до поліції у сенсі впливу на маси і утвердження православ'я - не спроможний". Тому, попри патріарше благословення, до затвердження Всеукраїнським собором Скоропадський владику Антонія визнавав лише Харківським митрополитом, але й у перебіг подій не втручався.

Одразу після голосування спалахнуло протистояння церковної і світської влади навколо затвердження обранця патріархом. Увечері 19 (6) травня Рада міністрів погодилася не затверджувати виборів до рішення Всеукраїнського собору, а у церковних справах звертатися до вікарного єпископа Никодима. 20 (7) травня В. Зіньківський погоджував з головою Ради міністрів Федором Лизогубом відповідну урядову телеграму патріархові. Про обговорення цієї справи дізналися архієреї і архієпископ Євлогій переконав міністра Ісповідань не посилати офіційних звернень ані від імені з'їзду, ані від уряду і знайти шлях примирення самим. Міністр погодився на компроміс, а тим часом до Москви виїхала довірена особа від єпископа Никодима з усіма матеріалами про вибори, сподіваючись затвердити рішення єпархіального Собору через голову українського уряду.

Вкрай обурена обманом з боку єпископату, Рада міністрів надіслала телеграму патріархові з проханням утриматися від затвердження митрополита Антонія до отримання урядових матеріалів. 23 (10) травня до Москви надіслали короткий урядовий меморандум, де зазначалося, що Україна визнає вищу церковну владу й не йде шляхом Естонії, Польщі чи Фінляндії, тобто, не розриває зв'язків з Москвою і не утверджує автокефалію через Константинополь (що пропонували українські церковні кола). В.Зіньківський вважав, що розрив з Москвою унеможливить скликання Всеукраїнського собору, бо без єпископату він буде неканонічним. Опротестував вибори і особисто гетьман.

Відповідь надійшла аж 4 червня (22 травня): патріарх і Св. Синод видали указ про затвердження виборів митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Києво-Печерської Лаври Антонія (Храповицького). Того ж дня окремим листом патріарх пояснював голові Ради міністрів Української держави, що не виконав прохання не затверджувати виборів без згоди гетьмана, бо це право належить тільки церковній владі. Про свою незгоду світська влада мала заявити на Соборі до моменту обрання, а тепер, аби уникнути смути, вибори затверджені.

Патріарший лист викликав у Раді міністрів бурхливу реакцію. Майже весь уряд ставився до митрополита Антонія відверто негативно через його "черносотенство и известную всем бестактность". Коли він приїхав до Києва, ніхто з офіційних представників влади його не зустрічав, а залізничники з власної ініціативи затримали поїзд з владикою на одній зі станцій і замість ранку він прибув пізно ввечері, зірвавши урочисту зустріч і церковним діячам. Але важелів протидії уряд не мав: всі українські єпархії підкорилися митрополитові як законному голові церкви. Залишалося не визнавати митрополита Антонія Київським владикою до скликання Всеукраїнського собору.

Окрім заміщення Київської кафедри єпархіальний Собор 18 (5) - 20 (7) травня не менш бурхливо розглядав проблеми єпархіального управління, делегування і утримання представників на Всеукраїнський собор, питання про автокефалію та автономію Української церкви та українізацію богослужіння. Більшість промовців засудила "революційні" єпархіальні з'їзди 1917-го та ініціаторів скликання Всеукраїнського собору - Всеукраїнську церковну раду. Стосовно автокефалії і автономії делегати слухали доповіді професорів Київської духовної академії. Оскільки вони все ж мали богословську освіту і на канонічному праві розумілися, аргументація позицій зосередилася навколо єдності РПЦ, звинувачень в "інтригах" католиків та уніатів, вимогах залишити церкву "поза політикою". Небезпекою "відокремлення українців від слов'янства" аргументували і незгоду на українізацію та переклад богослужбових книг українською мовою.

Відразу ж після закриття елекційного Собору, 21-31 (8-18) травня за участі тих самих делегатів відбувся єпархіальний з'їзд духовенства і мирян. Він продовжив боротьбу з "більшовизмом" у церкві: самовільним усуненням священиків з парафій, намаганням мирян повністю керувати церквою. Разом з тим духовенство декларувало свою лояльність перед гетьманською владою.

Отже, на початку урядування гетьмана Павла Скоропадського в Україні перемогли консервативні церковні кола. Це одразу ж визначило напрямки і обсяг роботи уряду у церковному питанні та загострило потребу скликання другої сесії Всеукраїнського собору, який мав остаточно визначитися з затвердженням Київського митрополита, автокефалією та українізацією церкви.

Тетяна ЄВСЄЄВА
історик, кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник Інституту історії України

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Глава УАПЦ митрополит Макарій: будемо єднатись навіть зціпивши зуби, най Москва не тішиться

Глава УАПЦ митрополит Макарій: будемо єднатись навіть зціпивши зуби, най Москва не тішиться

14 червня 2018|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:213

Глава Української Автокефальної Православної Церкви митрополит Макарій в ефірі телеканалу Еспресо розповів про...

Митрополит Олександр (Драбинко): «Ми сьогодні пожинаємо наслідки того, що було недороблено свого часу, щоб убезпечитись від імперських амбіцій»

Митрополит Олександр (Драбинко): «Ми сьогодні пожинаємо наслідки того, що було недороблено свого часу, щоб убезпечитись від імперських амбіцій»

1 червня 2018|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:233

Про війну або про розкол, або про якісь негаразди починає першим говорити той, на кому "шапка горить". У нас, ...

Як в Україні Київського митрополита обирали

Як в Україні Київського митрополита обирали

30 травня 2018|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:185

Здавалося б, надійно похована січневим більшовицьким наступом на Київ ідея автокефалії церкви в самостійній Ук...

Щодо «нововведень» в управлінні УПЦ МП в складі Російської Православної Церкви, у світлі рішень Архієрейського Собору Московського патріархату (29.11. – 02.12.2017)…

Щодо «нововведень» в управлінні УПЦ МП в складі Російської Православної Церкви, у світлі рішень Архієрейського Собору Московського патріархату (29.11. – 02.12.2017)…

4 грудня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:484

Канонічно-правовий статус УПЦ Московського патріархату, після чергового рішення від 30 листопада 2017 року Арх...

Єпископ Віктор (Бедь): "Для Першоієрарха УПЦ Київського патріархату Філарета (Денисенка) Московський патріархат знову матір-церква…"

Єпископ Віктор (Бедь): "Для Першоієрарха УПЦ Київського патріархату Філарета (Денисенка) Московський патріархат знову матір-церква…"

4 грудня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:507

Патріарх Філарет (Денисенко), Предстоятель Української Православної Церкви Київського патріархату звернувся з ...

Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

4 серпня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:848

На сьогоднішній день ситуація в УАПЦ дуже непроста: розпалюється скандал навколо руїн Червоногородського замку...

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:739

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1028

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1577

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1471

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...