Вікторіанське братство святого апостола Андрія Первозваного Православної Церкви України на Закарпатті: заснування та головні напрямки діяльності

 

150612022020

Як ми писали раніше, наприкінці листопада 2019 року Міністерством культури України було завершено державну реєстрацію досить незвичного для широкого загалу типу релігійної організації – релігійного православного братства під назвою «Вікторіанське братство святого апостола Андрія Первозваного», яке створено та діє у складі Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України. Наша редакція спробувала розібратися, як виникла ідея його створення і чим воно буде займатися, запросивши на інтерв’ю одного із головних ініціаторів його створення – Головного Магістра братства  Сергія Танчука.

 

- Пане Сергію, розкажіть, будь-ласка, про себе. Як прийшли до ідеї створення братства?

- Своє дитинство та молодість провів у Києві. Вчився у Львові  та Києві, закінчив Київський політехнічний інститут, отримав юридичну та інженерну освіту. Згодом займався підприємницькою діяльністю, працював юристом у деяких приватних структурах, у страховій сфері тощо.

 Виховання за часів Радянського Союзу не прищепило мені якогось особливого інтересу до релігії, багато пам’ятають, як це було (посміхається). Але згодом, з роками, у мене почали з’являтися питання: Хто ми? Яким чином влаштований наш світ? Для чого ми з’являємося у ньому? Хто створив цей світ ? Яке місце у світі людини ? Невже все це могло виникнути саме по собі, чи все ж по волі Творця ?

Доленосною у цьому плані виявилася моя зустріч з протоієреєм Ростиславом Криворучком, кліриком Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України (до 2019 року – Української Автокефальної Церкви України). Завдячуючи спілкуванню з ним, на багато своїх питань я отримав відповіді. Я зрозумів, що в єдності з Богом та такими ж однодумцями – наша сила. Російська агресія у 2014 році, підйом патріотичного духу, волонтерського руху наче пробудили мене. Хоча я російськомовний, на це дуже вплинули освіта на російській мові, спілкування у нашій родині,  але за самоусвідомленням та в душі я – Українець, і Україна – це моя Батьківщина. Було боляче, як колишні «браття» без попередження з війною лізуть в нашу країну і вбивають наших людей, загарбують нашу святу українську землю. Особливо дико для мене стало те, що активну допомогу московсько-путінським окупантам на Сході України надають священики Московського патріархату. Люди, головною зброєю яких має бути молитва і Боже слово, навіть брали до рук автомати, створювали у церквах і монастирях склади із зброєю, давали притулок для «братьев из-за поребрика» та були і є причетними до катувань наших співвітчизників на тимчасово окупованих територіях України.

Ось тоді і з’явилася ідея, що треба щось робити. Я поставив собі питання: а якою буде Україна, якщо байдуже ставитися до тих викликів, які наразі загрожують самому її існуванню? Путінська імперія продовжує свою агресію проти нашої Батьківщини, російськими окупантами захоплено Крим та частину Донецької й Луганської областей, які надзвичайно швидко мілітаризуються, перетворюються у плацдарми для подальшого продовження агресії проти України.

Все це змусило мене задуматися і зрозуміти, щоб без Божої допомоги та об’єднання із однодумцями протистояти цьому злу дуже і дуже важко.

- І що ви вирішили робити ?

- Спочатку я став прихожанином кафедрального храму апостола українського Андрія Первозваного Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України. Почав відвідувати богослужіння, спілкуватися з духовенство, вивчати Святе Євангеліє та шукати відповіді на болючі питання з опорою на  Слово Боже. За рекомендацією протоієрея Ростислава Криворучка познайомився з Преосвященнішим владикою Віктором Бедь, єпископ Мукачівським і Карпатським, керуючим єпархією. Від владики отримав духовні поради, настанови та підтримку.

Згодом почав активно цікавитися історією, намагався розібратися для себе, чи дійсно ми «браття», як це стверджувала російська пропаганда. «Браття» виявилися «вовками в овечій шкурі», які протягом століть гнобили та поневолювали український народ, в кінці ХУІІ – на початку ХУІІІ ст. підлим обманом підкорили собі Українську Державу та Українську Православну Церкву – тодішню Київську Митрополію (яка перебувала у духовній єдності із Вселенським патріархатом), відтак знищили Військо Запорізьке, у ХХ столітті не дали відродитися Українській Народній Республіці, цинічно організували жахливий Геоцид-Голодомор української нації в 30-х рр. минулого століття, аби фізично знищити українське селянство – носіїв нашої віри, мови та культури.

Розпад СРСР дозволив Україні здобути незалежність, але це було здобуто, як кажуть, «малою кров’ю», практично без жодних зусиль. На початку 90-х рр. минулого століття ця перемога була абсолютно не вистражданою, через що наш народ у своїй більшості не цінував її, як було слід, ставився до цього у своїй основній масі байдуже. Саме завдяки цьому в Україні безперешкодно діяли потужні проросійські сили та надалі пануюча промосковська комуністична номенклатура, які з часом лише набирали сили, чекаючи команди з півночі, аби включитися у розвал нашої країни з середини. На жаль, український народ не скористався у повній мірі тією «відлигою» протягом 1991-2014 років, поки російська орда зализувала свої рани, маскуючись під псевдодемократію, і готувалася до майбутньої агресії.

Тому і маємо сьогодні такі важкі наслідки на всіх напрямках розвитку нашої Держави України та утвердження своєї Помісної Автокефальної Православної Церкви України.

- І свідченням цього є та несамовита боротьба, яку веде новітня ординська Московія та Московський патріархат проти України та Української Церкви, чи не так ?

- Саме так. Особливу ненависть московських попів та їхніх кураторів з Лубянки викликало створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні та надання їй автокефалії, що ознаменувало собою завершення майже столітнього етапу боротьби Української Церкви за незалежність від Російської Церкви.

Абсолютно переконаний, що створення і утвердження єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви України має і матиме  винятково важливе, епохальне значення для інтересів нашої держави. Якби в Україні вона була створена значно раніше, то не було б ніякої російської агресії, тому що Москва не мала б такої відчутної підтримки в нашій державі.  Завдяки існуванню РПЦвУ (УПЦ МП) Путін має свою опору у нас в Україні, дякуючи проросійськи налаштованим віруючим та духовенству Московського патріархату, які особливо на Сході України у 2014 році не словом, а ділом підтримали російську агресію, досить часто всупереч християнським цінностям – із зброєю у руках. Це і не дивно, оскільки РПЦвУ (УПЦ МП) є невідємною частиною Російської Православної Церкви – церкви, яка освячує гібридну війну Московії (Російської Федерації) проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо — теж російське.

Цінність автокефалії ПЦУ в тому, що це життєво необхідний інструмент звільнення від імперського минулого  «Русского мира»та забезпечення демократичного розвитку громадянського суспільства.  З цього приводу влучно сказав 5-й екс-Президент України : «Не може бути вільним тіло, коли душа – в полоні».

Здавалося б, що українці здобули остаточну перемогу у духовній сфері над московітами. На жаль, це не зовсім так, і нас чекає тернистий та тривалий шлях визнання й боротьби за душі православних вірян України. РПЦ в Україні і не думає здаватися, боротьба розгорнулася за кожну парафію, за кожен храм. Обурення викликають ті непоодинокі, я б сказав – системні, випадки, коли для захоплення храмів, де місцеві громади висловилися за перехід до ПЦУ, Московський патріархат залучає підозрілих осіб, які виглядають як персонажі з бандитських 90-х років минулого століття. На парафії, які прийняли рішення возз’єднатися з істинною Українською Церквою, здійснюється моральний, психологічний та фізичний тиск.

Саме тому ми, тобто я і мій духовний наставник протоієрей Ростислав, не змогли змиритися з цією ситуацією і стояти осторонь, коли на наших братів та сестер насувається така біда. Відтак ми вирішили ініціювати заснування релігійного православного братства, яке буде займатися не тільки благодійною та просвітницькою роботою,  але й намагатиметься згуртувати навколо себе патріотичні сили для захисту парафій, громад і храмів ПЦУ та їхнього майна від провокаційних нападів з боку РПЦ та агентури ФСБ Російської Федерації в Україні. 

З пропозицією і проханням про створення такого релігійного православного братства ми звернулися до Преосвященнішого владики Віктора Бедь, єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Мукачівсько-Карпатською єпархіє Православної Церкви України, який підтримав нас і благословив на цю діяльність.

Структурно Братство входить до складу Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України на чолі із керуючим єпархією Преосвященнішим владикою Віктором Бедь, але у своїй діяльності є самостійною релігійною організаціє і керуються власним Статутом.

150712022020

Зліва - протоієрей Ростислав Криворучко (Магістр Справедливості); справа - Сергій Танчук (головний Магістр)

- А чому Ви обрали для майбутньої організації саме формат релігійного православного братства?

При обмірковуванні того, що може представляти наша організація, чомусь у душі одразу спливли фрагменти мого спілкування з активними учасниками АТО, деякі з яких пройшли перші місяці запеклих боїв з російськими окупантами, пережили жахи та розпач безпорадності під час Іловайського та Дебальцевського котлів. Надзвичайні емоції викликало саме ставлення наших героїв-захисників один до одного. Все для мене втілилося у звертанні – «Брате!», «Побратиме!». Саме бойове братерство переконало мене в тому, що Україна вистоїть і переможе. Одразу навіяло й про наше славетне козацтво, наших безстрашних лицарів, «воїнів світла».

Тому рішення обрати саме формат братства прийшло, швидше за все, на інтуїтивному, глибоко емоційному рівні.   

Але не можу не згадати, що створюючи свою організацію, ми з отцем Ростиславом, який, нагадаю, став Магістром справедливості  нашого Братства, також надихалися досвідом діяльності православних братств, які існували у XVI-XVIII століттях на території сучасної Західної України. Як правило, вони представляли собою національно-релігійні громадські організації українських православних шляхтичів та міщан і мали на меті захист їхніх прав від різного роду утисків. Братства займалися культурно-просвітницькою діяльністю та намагалися об’єднувати навколо себе різні прошарки українського суспільства під єдиною національною ідеєю.

На особливу увагу у цьому контексті заслуговує постать митрополита Київського, Галицького і всієї Русі (1620-1631) Йова Борецького, який був духовним й політичним наставником славетного Петра Могили.  Йов Борецький став одним з засновником Київського братства та Київської братської школи, разом з гетьманом Петром Сагайдачним та іншими оборонцями Української Православної церкви відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана  у 1620 році українську православну ієрархію, яка після Берестейської унії 1596 року була замінена греко-католицькою. З метою гуртування українців навколо ідеї відновлення українського православ’я Й.Борецький збирав на наради світських та духовних осіб, виступав на козацьких радах і навіть заслужив славу «козацького митрополита», писав листи до впливових магнатів про допомогу. Усіма своїми справами доводив, що українці мають історичні права на власну Вітчизну та церкву. У роботі «Протестація» (1621), яка була написана спільно з І. Курцевичем та І. Копинським, Й. Борецький також підносив козацтво, сила якого допомогла відновити українську православну ієрархію, стверджував, що козаки – це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних – провідна мета їхніх подвигів.

Хтось, звичайно, згадає про прихильність Й. Борецького до зміцнення політичних і культурних зв’язків з тогочасною Московією, про його звернення до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України. На той час Московська держава була ослаблена війною з Польщею і свої агресивні наміри щодо України була змушена тримати при собі. Йосипа Борецького, як згодом й Гетьмана України Богдана Хмельницького, фатальним чином підкупила більша близькість інтересам України-Русі православної Московії, ніж тодішньої католицької Річчі Посполитої чи ісламської Османської імперії. Мріючи про рівноправний військово-політичний союз з московітами, вони обидва і не здогадувалися, що північний сусід виявиться таким підступним і шляхом обману й маніпулювання окупую Україну-Русь собі на століття. Подальша історія покаже, що українці отримували надію та можливість національної незалежності лише у ті часи, коли Московська імперія ставала слабкою і стояла на межі розпаду.

Особисто для мене Митрополит Йов Борецький залишиться беззаперечним моральним авторитетом, справжнім патріотом України, поборником Української православної церкви.

Додам, що, на наше переконання, добро має бути сильним, а сила наша – у єдності, майбутнє – у дітях, їх правильному вихованні. У сучасному світі ми не повинні забувати про своє коріння, про традиції нашого народу, про нашу рідну віру. Хтось гадає, що релігія архаїчна, їй вже не місце у глобалізованому світі, але вона має потужний потенціал впливу на наше молоде покоління, який ми не маємо права проігнорувати. Тому надзвичайно велику увагу ми приділятимемо духовній та патріотично-просвітницькій роботі з молоддю, намагатимемося залучати її до наших національних та православних традицій, виховувати в них любов до рідної землі, повагу до старших, гартувати їх як майбутніх захисників Батьківщини. Надзвичайно важливим завданням нашої діяльності є надання духовної та патріотичної підтримки нашим військовим, насамперед тим, хто приймав участь в АТО, а зараз у так званій Операції об’єднаних сил на Сході України, надання благодійної допомоги. 

- Пане Сергію, це досить амбітні, благородні, але й непрості завдання, які вимагатимуть відданості та наполегливості усіх членів Вашого братства. Тому, що як не прикро, але багато молодих людей поки що віддаляються від Церкви.

Я абсолютно поділяю Вашу думку. Але саме тому ми почали активну громадську роботу, заснували наше Братство. Не пам’ятаю, хто сказав: «Що є океан, який наповнюється безліччю крапель». Великої справи не зробиш, не зробивши першого, бодай маленького кроку.

- Вашому братству лише три місяці. Чим можете сказати, що за цей час вже зроблено, а що у найближчих планах?

Окрім виконання суто технічних та бюрократичних питань, які пов’язані з налагодженням роботи братства в правовому та організаційному плані, ми почали активну роботу над залученням до складу братства нових членів, які поділяють нашу ідеологію та готові йти до кінця у досягненні наших цілей. Започаткували партнерські відносини з низкою патріотичних сил в Закарпатті. Особливо хочу відмітити «Спілку учасників бойових дій в АТО міста Ужгород «Побратими України м. Ужгород», Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство «Просвіта», «Союз Чорнобиль України» Закарпатської області. Плануємо підписати з ними угоди про співпрацю.

Повторюся, серед пріоритетних напрямків діяльності братства на етапі розвитку – створення нового та цікавого порядку денного для активної та патріотично налаштованої молоді, яка вірить в Бога;  пропаганда здорового способу життя; формування образу канонічної  Православної Церкви України як одного з основних духовних стовпів сучасної української державності, як релігії активних та енергійних людей різного віку, насамперед, молоді. Для цього будемо організовувати зустрічі членів братства та зацікавлених людей з визначними релігійними діячами, відомими спортсменами, діячами культури та мистецтв Закарпаття та України.

Щодо наших планів на найближчу перспективу скажу наступне. Плануємо розпочати з реалізації низки соціальних проектів. По-перше, спільно зі «Спілкою учасників бойових дій в АТО міста Ужгород «Побратими України м. Ужгород» маємо наміри провести реконструкцію реабілітаційного центру для ветеранів АТО. По-друге, за підтримки Міністерства соціальної політики України хочемо взяти участь у проекті з облаштування в Закарпатті переселенців з окупованих територій на Сході України. По-третє, долучитися до проведення духовної реабілітації серед молоді під патронатом скаутської організації «Пласт» та Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України.

Для інформування громадськості ми створили власну сторінку у «Фейсбуці», розробили веб-сайт, де кожен зможе ознайомитися з програмними завданнями братства, його установчими документами та структурою, а також відстежувати заходи, що проводяться нами.

150812022020

головний Магістр - Сергій Танчук

- Ви не приховуєте свого критичного ставлення до Російської Православної Церкви, яка в Україні представлена Московським патріархатом (РПЦвУ). Очікуєте якоїсь протидії, компанії чорного піару проти діяльності братства з боку РПЦвУ ?

Запитання дуже доречне. Читаючи українські мас-медіа, особисто знаючи ситуацію у нас в Закарпатті, можу констатувати, що московська гідра ніколи сама не капітулює. Для московських попів, агентури ФСБ РФ та їх адептів в Україні це питання виживання, тому вони будуть боротися до останнього, за кожен храм, за кожну парафію, боротися підло, не обираючи засобів. Через спротив з боку РПЦвУ (УПЦ МП), численні випадки морального або фізичного насильства до тих прихожан і духовенства, які зробили свій канонічний і законний вибір на користь єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви України, так важко триває нині процес переходу громад до складу нашої автокефальної Української Церкви. Ми як релігійне православне Братство, що відверто заявляє про готовність, якщо доведеться, не тільки духовно захищати наші храми та наших вірян і духовенство, однозначно викличемо негативну реакцію з боку Московського патріархату в Україні, бажання принизити та очорнити нас, дискредитувати в очах прихильників. До цього ми готові, оскільки переконані у правильності обраного нами шляху, оскільки за нами Україна, оскільки з нами Господь Бог та Українська Церква!   

- Дякую Вам, пане Сергію, за цікаве інтерв’ю! Від нашої редакції хочемо побажати усім членам вашого братства Божої благодаті, незламності духу, витримки та натхненності у досягненні поставлених перед собою завдань.

Дякую і Вам за щирі слова! Від імені усіх членів «Вікторіанського братства святого апостола Андрія Первозванного» хочу ще раз наголосити, що тепер лише від нас, від нашої згуртованості залежить, у що перетвориться Україна. У територію на карті з родючою землею, яку заселять більш агресивні сусіди? У простір проживання людей без жодної національної та власної духовної ідеї, цінностей, гордості за власну Батьківщину? Чи вона стане квітучою європейською державою? Усе у наших руках.

Наразі наше Братство проходить складний етап становлення та розвитку. З Божою допомогою та допомогою небайдужих людей ми плануємо зміцнюватися, то ж запрошуємо стати учасником нашого Братства усіх небайдужих та цілеспрямованих людей, які вірять у сильну та вільну Україну, вболівають за незалежну й визнану у всьому світі Православну Церкву України! Лише разом, у єдності ми вистоїмо та переможемо! 

Інтерв’ю для газети та сайту «Срібна Земля» провела Антоніна Вчорашня, редактор відділу.