Визнання з боку Елладської церкви: новий етап української автокефалії

153813102019Увесь цей рік і кров’ю, і потом, і молитвою, і вчинками ПЦУ доводила, що вона невипадкова у цьому колі православних церков.

Можу помилятися, але чи не вдруге Україна (після Незалежності, коли В’ячеслав Чорновіл сприйняв московський путч, як наш історичний шанс на незалежність) так блискуче скористалася сприятливими історичними умовами та втілила усвідомлену історичну мрію українських вірян на автокефалію.

І не лише втілила, бо власне Томос в Україну приїхав ще в січні, і цього ж місяця Помісна Церква України увійшла в Диптих — перелік помісних церков де-юре, а вчора вона увійшла в це коло де-факто, офіційно розширивши коло свого літургійного спілкування. Найближчими часом блаженнійший митрополит Епіфаній відвідає Грецію та співслужитиме із предстоятелем Елладської Церкви блаженнійшим архієпископом Ієронімом.

Вже вчора, рівно через рік та один день після того, як Синодом Вселенської патріархії було скасовано дію листа, який тимчасово передавав Українську церкву під юрисдикцію Московської патріархії, розпочався (як його називають богослови) процес рецепції, офіційного прийняття новими помісними церквами Православної Церкви України.

Вчора на засіданні Синоду Елладської Церкви відбулося її визнання ще й з боку Православної церкви Греції.

Для церковних аналітиків, богословів, священства ця подія очікувана та прогнозована. Бо греки (мається на увазі Елладська церква), готували це рішення із властивою їм ретельністю. Ми в Україні вже рік тому пройшли це коло підготовки історичних та канонічних підстав, коли чекали Томос. Тобто ми вже загартовані контрастним душем стресів: коли стреси очікування замінюються стресом радісної події — процес надання автокефалії (нагадаю) тривав дев’ять важких та щасливих місяців та включав цілу низку кроків, подій, документів. Тож ми вже знаємо, як виважено греки готують свої доленосні висновки. У тому числі і рішення, назвемо, прийняття до свого кола інших церков. За цей час українські делегації священства побували в Греції, знайомилися із тим, як облаштована церква, з особливостями роботи та служіння, неофіційно відбувалися сослужіння (спільні служіння літургій) і між єпископами і між священством Елладської та Української церков.

У серпні на засіданні минулого синоду Елладської церкви було заслухано звіти двох комісій з українського питання, на якій було підтверджено право Вселенського патріарха надавати автокефалію та право предстоятеля власне Елладської церкви Ієрониму приймати рішення з цього питання.

«На підставі всього вищенаведеного розглянувши тему автокефалії Церкви України з точки зору канонічної, але також і юридичної, благоговійно доповідаємо, що немає ніяких перешкод до визнання автокефальної Церкви України і повного прийняття і підтримки Вселенського Патріархату з боку Елладської Церкви». І ось вчора на загальному зібранні (соборі) єпископів (всього керівництва церкви Греції) це рішення було ратифіковано: лише сім з восьми десятків єпископів виступили проти. Це визнання ще одна велика дипломатична та інформаційна поразка офіційного Кремля, який супроводжує та надихає РПЦ в підгодуванні її імперських планів. Протягом останнього року Москва продовжувала нищівну роботу для того, щоб пригальмувати розвиток української автокефалії. Для українських медіа це не було настільки драматично, бо, по-перше, головне же відбулося (нова визнана церква є), по-друге, ми об’єктивно перестаємо оглядатися назад та реагувати на кожну провокацію недоімперії з її хворою церквою. Але вчора після того, як були оприлюднені деталі собору єпископів ми ще раз зрозуміли, наскільки послідовною та безпринципною була Москва, намагаючись реалізувати свій телеслоган: “Та цю Помісну Церкву України не визнає ніхто, крім Варфоломія”. Як стало відомо з грецьких медіа, 35 грецьких митрополітів заявили, що на них чинився тиск з боку Москви, яка вимагала не визнавати Українську церкву.

Фото з сайту  orthodoxtimes.com
Фото з сайту orthodoxtimes.com

Гадаю, що деталі собору Грецьких єпископів, які (завдячуючи Промислу)  невипадково стали відомі ЗМІ, повинні бути історичним уроком та зразком поведінки і світським, і церковним елітам будь-якої держави. Ось неповний перелік вчорашніх цитат церковного “генералітету” Греції, який може бути зразком чернечої та митрополичої гідності та сміливості:

- Ми не можемо піддатися шантажу митрополита Волоколамського  (Тобто в перекладі на світську мову, ми не повинні боятися навіть єпископа Іларіона Волокаламського, чиї зв’язки із ФСБ відомі всьому хрещеному світу).

-  Ми повинні розв’язати руки іншим патріархатам.  (У перекладі на світську мову: якщо Москва залякала всіх інших, ми повинні показати приклад та визнати Помісну Церкву першими. Вже можна думати, яка церква буде наступною: Румунська (вона велика і добре розвивається і перемовини ведуться), Кіпрська (вона вже зробила один підхід до українського питання — час покаже). Але зрештою, серйозні знаки підтримки нам надавали і інші церкви. Церква - це інша реальність, тому тут несподівані найнесподіваніші речі. 

- Якщо ми не приймемо нової Церкви (мається на увазі Української — ред.), ми вчинимо найбільший злочин.

- Нам нема чого боятися. Ми всі достатньо сміливі і нікого не повинні боятися.

- Чи відкинемо ми найсвятіший інститут нації? (Таким чином, вони відповідають на запитання, що нема суперечливості між тим, щоб мати національну ідею та благодать і нівелюють  модний московський “догмат про триєдність Москви, України та Білорусі, без якого нема спасіння”).

- Ми не можемо допустити, щоб Вселенський патріархат називався просто патріархатом. Це несерйозно.

Фото з сайту  orthodoxtimes.com
Фото з сайту orthodoxtimes.com

Оця остання цитата багато у чому пояснює позицію Елладської Церкви. Давайте не будемо тішити себе ілюзіями, що, мовляв, на Балканах сформувалася антипутинська коаліція і Греція доєднується. Ні, попри те, що грецькі священики мають зарплату з держбюджету, попри минулорічну висилку двох російських дипломатів та журналістські розслідування про втручання Росії в справи церкви, це не так. Але церковна геополітика напряму не пов’язується із мирською. Шалений тиск Москви спрацював на користь України. Коли Москва, мотивуючи претензію на “третій Рим” каже про свою чисельність, як підставу для цього, це здатне обурити греків. І грецьким єпископам і грецьке священство не прийме претензії перенести першість в Москву через номінальну більшість “поголів’я пастви” (тим більше, що велика частина цієї пастви між шаманом та священиком досі вибирає шамана), як і не терпить тиску на себе в українському питанні. Вчора лише сім з 80 єпископів Греції не підтримали Україну. Цікаво, що місяць тому РПЦ надрукували лист грецьких священиків та мирян до предстоятеля Елладської церкви не давати автокефалію. Цікавий лист — чистий зразок епітсолярної  творчості Луб’янки, включно із словами Малоросія. Що цікаво, його підписали 117 людей! Тобто з дев’яти мільйонів вірян та 9 тисяч 117 священиків, Москва знайшла лише 117 підписантів. Лист Луб’янки проти України згодилося підписати менше ніж 1 процент грецьких священиків. Погодьтеся, що обнадійливо.

Не будемо перелічувати далі інструментарій Москви проти української автокефалії. Він традиційний, ми робили це багато разів. Давайте зазначимо, кому ми вдячні за подальше визнання, і чим ми його заслужили.

Якщо заслуга отримання Томосу буде завжди пов’язуватися із працею команди Порошенка, то подальший розвиток церкви - це насамперед робота самої православної Церкви України, її предстоятеля митрополита Епіфанія та зусилля Вселенського патріарха. Весь цей рік і кров’ю (бо ж війна, на якій гинуть іі вірні і служать її капелани), і потом, і молитвою, і вчинками Православна Церкву України доводила, що вона невипадкова у цьому колі православних церков.  Після фейєрверків, пов’язаних зі святкуванням Томосу, прийшло звичайне життя, сповнене клопоту і часом несподіваних ударів (тільки подивіться, що виробляє святійший Філарет і як його використовують медведчуківці). І ми робимо цю роботу. Недоброзичливці критикуючі нас, казали про влив на Українську церкву Константинополя. Не знаю, як це. Буваючи на проповіді, як вірянка цієї церкви, я чула тільки одне побажання від Вселенського патріарха, яке він передав українським парафіям через нашого священика: “Будуйте свою церкву в простоті”. Тож якщо вплив Вселенського престолу, то це відкритість до суспільства, здатність слухати критику, приймати навіть тих, хто до тебе нелояльний, то нехай так буде. Нехай буде здоровий вплив, який робить нову Православну Церкву такою неподібною, абсолютно іншою, ніж Московська.

І останнє. Один мій досвідчений колега написав, що у великій перспективі будь-яка церква легітимізується віруючим народом. І це абсолютно точно. Визнання церкви - це насамперед справа пастви. Відвідуючи церкви за кордоном, своєю поведінкою ми сприяємо утвердженню. Участю в службах, пожертвами та любов’ю до нової церкви ми творимо її і сприяємо її утвердженню.  І мені здається, що на нашому поколінні особлива відповідальність саме за прийняття Помісної Церкви України іншими церквами. Ми ми мали чудесний привілей бути свідками та учасниками її народження. Тож нехай Бог робить свою роботу, а ми не забуваємо про свою.

Джерело: www.ukrinform.ua