Зрозуміти образ Покрови

ghht1. Бог в історії

Церква Христова – то маленька сім'я у гігантському світі людському, яка має свої власні святкові традиції: дні народження, хрестини, родини... В церковному календарі України особливо вирізняється свято Покрови і, звичайно, зовсім не тому, що для когось цей день знаний тим, що у 1943 році на Покрова мельниківці і бандерівці об'єдналися в одну організацію під назвою Українська повстанська армія. З давніх-давен на Русі це свято відзначали наші предки і якось його осмислювали і по-особливому молились в цей день. Саме про це і маю на меті нагадати вже сучасним християнам, нащадкам древніх слов'ян. Однак перед тим як сказати декілька слів власне про свято, я хотів би звернути увагу читача на деякі характерні особливості нашої церковної дійсності.

Християни так само грішать і страждають, як і всі інші нормальні люди, а от радіють не так, а невимовно просто. Глибини тієї чи іншої події з священної історії, пам'ять про яку ми в певний момент святкуємо, навряд чи хтось з більшості православних зможе достеменно розкрити. Ми радіємо як діти, так, що й не встигаємо розгледіти, що ж там таке в ті древні часи відбувалось і що ж то святі отці писали на тему сьогоднішнього святкового дня. Швидко розсіюються в празникових буднях смислові категорії Божого Слова, а далі вже не до того. Літургія – то початок і завершення православного торжества, однак для більшості християн здається, що якраз таки після служби все тільки-но розпочинається.

Вмістилищем духу є думка, а слова – лиш її носії. Коли нам після свята немає про що подумати, але є що згадати, значить ми щось безповоротно втратили. В храмі все, що співається і про що читається наповнене Духом Святим. Християни як ті роззяви, які сидять біля джерела душевного і духовного задоволення, а з собою додому не здужають взяти хоч щось з запасом. Розуміння духовних предметів приходить лиш з часом, коли намагаєшся берегти і вплітати в життєву практику Слово, як дівчина стрічку в косу, що її лик прикрашає.

Православ'я починається з серця, а серце так Богом створене, що може вмістити в себе більше того, що спроможна голова зрозуміти. Але чи намагаємось ми взагалі щось осмислити із почутого на службі? Ми абсолютно не думаємо над тими словами, якими молимось у храмі, і часто зміст пісень канону чи стіхір на стіховні виявляється навиворіт протилежним тому, як ми мислимо і висловлюємось на тему свята, яке відмітити прийшли у храм. Ми не можемо змиритись з тим, що не відразу піддається розумінню на богослужінні і на власний розсуд ставимо акценти у духовній практиці Церкви Христової, начисто забуваючи, що і до нас жили християни, які залишили у піснеспівах, у молитвах і писаннях свій власний безцінний досвід богопізнання.

Як змиритись і розпочати накінець молитися на службі, а поза богослужінням думати над тим, що таки дійшло до серця крізь терен помислів лукавих? Натомість ми витаємо в сюрреалістичних фантазіях про Божу Матір, про Христа і про святих. Створюємо і передаємо із уст в уста перекази замість передання. Батюшка розповідає, наприклад, на проповіді, таке, чому його ще матір вчила, коли до церкви за ручку водила – ось тобі і вчення Церкви. То, звичайно, дуже зворушливо, але ми втрачаємо зв'язок з реальністю, бо ж не всім зрозумілі і доступні наші романтичні спогади з дитинства, і не варто свою власну думку, ніким не перевірену, проповідувати як догмат. Коли Господь говорить «ідіть за Мною», то це, напевно, значить, що потрібно вже нарешті виходити на люди з теплої і затишної хати невігластва, а не соватись під ліжко в повзунках, коли на скронях вже повиступала сивина. Бог не колись і не десь, а тут і тепер про нас промишляє, і Матір Божа щодня Покровом Своїм нас покриває. Розкрити суть Передання – це дар сказати про вічне на сучасній мові, це віра, що бачить Христа і Його незбагненний Промисел про кожну душу, яка йде у храм.

Апокрифічні інтермедії, легкі для засвоєння і вражаючі саме для артистичної проповіді під назвою «Земне життя Богородиці» або «Ходіння по муках Богородиці» та інші «имже несть числа», затьмарюють розум, перешкоджають черпати смисли з глибини православного богослужіння, не дають прозріти простоту Євангельського слова, аби почути святоотецьку думку. Передання то не анонімні сказання, а конкретне слово конкретних людей про конкретні речі. Видіння, одкровення і пророцтва безіменних "афонських" старців стають якимось альтернативним джерелом інформації у Церкві поряд з чистим, доступним і простим для сприйняття Переданням.

Православне свято починається з Божественної Літургії, яку Господь звершує для нас, а Євангеліє в свою чергу розповідає про унікальну в історії світу Людину. Про Бога, який жив не колись давно з нами, а про нас з вами у Христі повсякчас. Благодать Божа діє на людину як хімікати на фотонегатив, під впливом яких на наших кислих від розчарувань фізіономіях поступово з'являється Божий Лик. Ми всі так самісінько схожі на Христа, як Він на всіх нас. Якісь забуті ще з райських часів риси в поведінці, в словах і ділах героїв євангельської історії відкривають для людини її ж задимлену гріхом природу. Уважний погляд на Христа, на Божу Матір і святих повинен викликати подив: «Боже, яка врода!». Але такими не народжуються, а стають, якщо шляхом тим самим по життю ідуть.

Першою людиною, яка тихенько пройшла вузьким шляхом слідом за Христом була Божа Матір. Вона не залишила для нас ніякого особливого вчення: «Я, мовляв, найбільш до Нього наближена була особа, то ось що говорив насправді мій Син, слухайте уважно і записуйте старанно». Після смерті, Воскресіння і Вознесіння Христового Вона залишилась з людьми Сама, не претендуючи на честь господства по природному праву рідні, в нагороду за всі материнські труди. Вона жила від Вознесіння до Свого Успіня з найбільш близькими до Христа людьми. А від свого Успіня до славетного другого Пришестя Господнього Матір Божа своїм благодатним покровом перебуває з кожним з нас.

Не хотілося б, щоб образ Богородиці, догматично затверджений у Символі віри, сприймався як якась алегорія, чи велична патетична абстракція – така собі давня народна традиція почитання богині-матері, оберегу дітей, в хусточці і з рушничком на руках. Або як символ козацтва, чи образ, що широко використовується в національній символіці – Оранта, що захищає наш край від ворогів. Покров Богородиці то перш за все реалія щоденного духовного життя християнина, яка проявилася в широких історичних маштабах в один з періодів церковної історії. Історія – то ніби полотно, на якому Господь ретельно виписує обриси Свого Промислу – особисте і загальнолюдське тут переплітається в одному дивовижному орнаменті.

У нас на Україні, напевно, найбільше в світі храмів Покрови Богородиці. Чому ж саме це свято в церковному календарі вирізнила для себе наша історична пам'ять, і мало того так щиро до нього прив'язалась народна душа? Наші уявлення і домисли за останні декілька століть добряче пошматували цю прекрасну ікону Церкви. Сподіваюсь, що ці роздуми, в яких намагатимусь триматися духовної реальності церковного авторитетного Передання, допоможуть збагнути хоча б в маленькій мірі суть нашого рідного церковного свята Покрови Богоматері. Історична хронологія подій, що залишились в церковній пам'яті ще з часів Візантії говорить не на нашу користь, але вона розповідає про покров Божої милості, що покривав нас, русинів, в давнину, і оберігає українців сьогодення.

2. Візантія-Русь-Україна

Як це не дивно, але ми нині не маємо жодного докладного агіографічного опису найпоширенішого у слов'янському світі, а найбільше на Україні, свята Покрови. Гадаю, що не зайвим буде відтворення реалістичного історичного каркасу, для того аби потім прикрасити його тими глибокими думками, які Православна Церква вклала в це Богородичне свято.

Вулиці Константинополя буремного 626 року від народження Христового були переповнені страхом і відчаєм. В той час як імператор Іраклій вступив в герць з персами на східних кордонах імперії, столицю Візантії обложили орди аварів, в авангарді яких стояли слов'яни. Після багатьох місяців впертого протистояння наші пращури варвари таки знайшли слабке місце в обороні міста. То була протока зі сторони Влахернської церкви Богоматері. Стратиг міста Вон, не без Божого Промислу, розгадав цей план і коли легкі маневрові предки наших козацьких чайок наповнили протоку Золотого Рогу і вже збиралися висадити десант біля стін храму, він спопелив човни грецьким вогнем і начисто їх знищив.

Це було перше знайомство русів із величною столицею всіх православних християн. Регент сина імператора, керівник оборони міста єретик-монофеліт Патріарх Сергій склав на честь Богородиці і в пам'ять про перемогу над ворогами акафіст Божій Матері, улюблений і до нині всіма християнами «Взбранной Воеводе...». Єретиків з православними тоді поєднала спільна біда. Благодать Божа устами Патріарха, який пізніше на Шостому Вселенському Соборі зазнав анафеми, укріпила християн, як через язичника Валама ізраїльтян, з якими воювали моавітяни. Молитвами Божої Матері столиця Візантії була збережена від слов'ян заради самих же слов'ян. Це були вечірні сутінки безблагодатного існування наших предків, але вже скоро мав зажевріти ранок.

Напади на цьому не закінчились, слов'яни вперто перетинали кордони імперії з метою поживи, але Господь вміє терпеливо чекати. В 862 році вождь норманів Аскольд, що очолив орди слов'ян на човнах потрапив у шалену бурю на морі, яка розігралась біля стін Константинополя. Саме в той час святий Патріарх Фотій обходив стіни знесиленого в міжусобицях міста із співом «Взбранной Воеводе» і омофором Божої Матері в руках. Навряд чи греки на той час змогли б дати достойну відсіч слов'янам, залишалося надіятись на Бога, який єдиний управляє природними та історичними стихіями.

Човни слов'ян були розтрощені об каміння берегового бастіону, а розбитого скорботами серця Аскольда торкнулась благодать Божа. Мудрий Патріарх хрестив вождя варварів Миколаєм і відправив разом з ним назад у Київ делегацію християн і церковний клір, що побудували першу (Ільїнську) церкву на київських горах. Так вперше прозвучало в нас те доленосне «Взбранной воеводе...». Можливо, саме ці слова були на устах вже у християнина-мученика руського князя Миколая, якого вбили одноплемінні йому Рюриковичі за те, що зрадив віру своїх предків.

Лише на Україні і в Росіїї цей гімн Божій Матері і донині співається після кожного вечірнього богослужіння. Не думаю, що на те була якась спеціальна вказівка від Царгородського Патріарха, просто так склалось, що на Русі віра привилась через пам'ять про свої гріхи. Не славетні перемоги наших предків, а гіркі поразки залишили свій благодатний слід не тільки в церковному уставі, але й в душах християн православних. Напевно, ініціаторами цієї вставки були візантійські ієрархи – київські митрополити. Слов'яни, як хулігани, яких за вухо впіймали, добре цей урок запам'ятали, хоча, як показує дійсність, навряд чи серйозно сприйняли до уваги: "так-так , мамо, я почув що ти мені казала", і знову за своє.

Ми знаємо про Покров Божої Матері над Влахернською церквою в Константинополі з житія святого Андрія Юродивого. Однак в самому житії на тому, що Константинополь обступили слов'яни зовсім не акцентується увага, візантійці так не запам'ятали цієї події, як, приміром, русини і такого свята як Покрова у них нема. Напевно, це тому що на їх столицю мало не кожних десять літ хтось нападав. Чому руські митрополити, що походили із «греків» саме цей уривок з Житія виділили і помістили в Пролозі? Вони об'єднали дві різні події – напад на Константинополь варварів і Покров Богоматері у одну історію. На основі цього творчо обробленого матеріалу написали службу Покрову Божої матері. Відомо, що навіть після хрещення, русини під проводом Ярослава Мудрого ходили походами на Візантію. Можливо, руські ієрархи-греки хотіли якось зупинити цю агресію на свою батьківщину?

Думаю, що крім того вони, як пастирі у напівдикому племені русинів, все-таки полюбили нехитру віру наших предків у Христа. Коли на Русі брат йшов на брата, коли сини Володимира грабували і попелили Київ, Новгород, Чернігів...православні єпископи Русі несли ікони Божої Матері і співали «Взбранной Воеводе..» на стінах руських градів, згадайте, мовляв, ким ви були і ким ви стали, якої милості Божої зазнали, то ж проявляйте її до ближніх так само, бо Господь не полишить цей гріх без уваги і покарає вас так само, як ромеїв. Тепер Божа Матір руські міста покривала, від стін Новгорда відганяла брата, що повстав на брата, так само, як від Москви Тамерлана.

Православних греків полонили мусульмани, а нас татари. За що Господу було карати ромеїв війнами, що не вщухали ні на мить, який урок історії мали засвоїти слов'яни і не засвоїли? Здавалось би, за що мала страждати велика Візантія, православна держава, яка подарувала світу величну ортодоксальну культуру богопочитання, яка навчила грамоти майже всіх слов'ян, на теренах якої виросло і подорожувало по світу, несучи світло віри, стільки святих? Коли спробувати прочитати житіє святого Андрія очима греків православних, до яких воно було звернене в першу чергу, стане очевидним те головне, на чому Христова Церква акцентувала увагу християн православних.

Андрій Юродівий був «скіф», ймовірно слов'янин, попавши у полон, він став рабом і був куплений місцевим вельможею Феогностом. Здобувши хорошу на той час освіту, він зайняв посаду хартофілакса (писаря-секретаря) у свого господаря. В силу цих обставин святий Андрій добре знав зсередини всі темні сторони блискучого у богопочитанні православного міста. Він жив у епоху розквіту імперського православ'я, і став юродивим свідомо, по Божому благословенню і натхненню від святого Іоанна Емеського, його попередника в цьому найвищому у християнстві подвизі благочестя.

На той час Патріархом був шістнадцятирічний син імператора Романа, який завів моду серед православних іронізувати над святинею, глумитись над саном не гірше від легендарних римських папісс і повторював розбещеність Риму. Житіє в достатній мірі розповідає про всі ці жахливі моральні спотворення православної віри і взагалі образу людського у славетному граді Константинополі. Доходило до того, що жителі столиці зухвало грабували могили своїх отців і заявляли при цьому кроткому Андрію, який їх застерігав від такої наруги: «Що ти від мене хочеш? Я християнин!». В образі юродивого святого житіє розкриває перед нами по суті ветхозавітну картину, в якій пророки на колінах молять Бога: «Помилуй їх Єгова, я вийду на вулиці і буду взивати до совісті людей, я покажу їм їхні гріхи, про які вони можливо не знають, і вони почують і покаються». Андрій жбурляє камінцями в солідних християн, що пограбувавши без того зубожілих своїх братів по вірі і співгромадян по плоті, на ці гроші будують величні храми.

Він відмовляється від найдорожчого, що є у людини – від свого розуму заради любові, яка керує його на перший погляд безглуздими, але насправді мудрими вчинками. Так пророк Єзекіїль їв послід, щоб розчулити євреїв і показати в чому вони реально живуть, наживаючись у Вавілоні ціною зради віри своїх отців. Господь відповідав гнівом на таке дерзновення святих, ось як наприклад пророку Єремії: «Ти не молись за цей народ заради його ж блага, якщо вони будуть поститись, Я не почую їх голосу, і якщо принесуть жертву і дар, не прийму, але мечем і моровою язвою знищу їх...Бо нечестя їх перевищило всяку міру». І ось в житії св. Андрія розповідається як серед літа пішов сніг і почалася люта стужа, яка понищила чимало люду. Такі атмосферні явища зрідка бувають у цьому екваторіальному поясі. Але їх співпадіння із моральним падінням народу, так само як напади ваварів, навряд чи випадкове.

Щоб правильно і об'єктивно зрозуміти образ Покрови, нам слід виходити саме з житія Андрія Юродивого. Новозавітні святі були такими самими як і ветхозавітні пророки: не просто глашатаями волі Божої, а уособленням Самого Єгови, що ходив серед Свого народу. І так, як людина душить свою совість, ганяли праведників Божих по вулицях Єрусалиму і Константинополя. Молитву святого почула Божа Матір, що справедливість Отця попереджує милістю Свого Сина, бо як і їх гнали, її Дитину невинно поругану розіп'яли. Бгородиця Заступниця грішних розпусників, які нічого в Бога доброго не заслуговують, незмінно з Сином перебуває у славі любові Божої на хресті історії людства. Коли Господь, попускаючи скорботи, знищує православний лоск величних храмів, і нам вже нічим ховати наготу, тоді таким видимим для світлого погляду смиренних душ стає Покров благодаті Божої над нами. Св. Андрій побачив як Пречиста входила у Царські втрата, якими в візантійських храмах тоді вважався вхід і в храм, і розповів про це освіченому і щиросердому юнаку Епіфанію.

Учень Андрія Юродивого Епіфаній став наступним Патріархом Константинополя і церковним реформатором після довгих років духовного зубожіння. Саме він хрестив руську княгиню Ольгу, і, ймовірно, передав їй найцінніший скарб свого серця – життєпис свого вчителя святого, Андрія Юродивого. Таким чином у нашій стороні воно стало одним із найулюбленіших духовних творів. Маленький епізод із житія святого Андрія ліг в основу великого свята Покрови Богородиці на Русі, так само як благословення святого Фотія.

Достоменно відомо, що князь Андрій Боголюбський збудував перший храм Покрови на Нерлі. Місцина дійсно гарна, але вкрай не зручна для життя релігійної громади, адже храм щоразу затоплювала і донині затоплює вода. Чому ж саме тут він був збудований святим князем Андрієм? Може, тому що його гризла совість і по молитвах святого Андрія Юродивого Матір Божа саме тут, по дорозі з Києва до Володимира йому явилась в видінні. Можливо, дорікала за те, що батьківське місто спопелив і пограбував, а ікону Володимирської Божої Матері насиллям забрав... Очевидно, повторюється все та ж сама ветхозавітна кривава повість людства. І так само ми прагнемо залатати гріховні рани подвигами зодчества. Ми вбиваємо більшу святиню ніж ікона – людину, думаючи при цьому, що написана саме Лукою ікона нас захистить від гніву Божого за пролиття братської крові.

Згадайте «Марію» Уласа Самчука. У центрі роману матір плаче за дітьми, які підняли руку одне на одного. Один – більшовик, що тільки-но навчився «чтокать», відразу прийшов батьківську хату грабувати, забувши чий він син і хто у нього мати. А інший – петлюрівець, кинувся своє майно від червоної чуми захищати. Один грабує рідний дім, а другий захищає, але для матері все рівно, хто з них правий, а хто винуватий, у неї однаково серце болить за обох дітей. Не дивлячись на сльози, молитви і ридання, дві її кровинки проливають братську кров червоними нитками по чорній ріллі трудового українського народу.

Коли Адам побачив труп свого сина Авеля, тоді тільки збагнув істинну картину своєї особистої провини перед Богом. Краще вмерти самому, ніж дивитись як вмирають діти, чи ще гірше, вбивають одне одного. Всі християни кожен день називають Господа своїм Отцем і при тому на брата свого постійно злу думку гадають, а потім руку підіймають. Людина, сотворивши злочин, похапцем замітає сліди, ніби Богу не видно, де корені, а де плоди, які все рівно Він Один збирає.

Слов'янська варварська кров у нас горить і ще не википіла до сих пір в горнилі християнської культури. Гострота конфлікту між людиною і Богом полягає у тому, що Господь для неї не ворог, але диявол саме Бога представляє винуватцем вселюдської трагедії буття. Божа Матір зустрічає людину на півдорозі до відчаю, куди її тягне диявол, пом'якшуючи серце людини, Вона на небо наші погляди звертає. Нехай Покров Божої Матері змусить нас задуматись до чого ми дійшли, що Господь попускає такі скорботи пережити, і куди нам далі йти. «Всі ці біди, війни, – писав перед революцією в своїх щоденниках єпископ Нікон Рождєственський, – тільки наслідки, а причини ховаються в минулому, яке для тих хто кричить про небезпеку, здається незрозумілим. Для нас, церковних людей, котрі повинні вглядатися в ті шляхи, якими веде Господь як окрему людину, так і народи до вічного спасіння, повинні бути абсолютно ясними причини тих скорбот, які ми нині переживаємо».

3. Епілог. Про головне

Немає нічого ціннішого для Господа, ніж людина, яка подивиться на всю несправедливість цього світу з кротістю і побачить у всьому Його руку добру. Так, як Божа Матір прийняла всією душею смерть Свого Сина як благословіння людству. Покров – то Божа благодать, що молитвами Матері на кожному із нас перебуває незмінно, як би ми не падали і куди б не поплелись. Не ми, а Вона молиться, і тому нам хочеться молитись з радістю тоді, коли наче б то мали плакати від горя. Смиренна людина завжди має в душі Сина.

Покров Божої Матері – то благодать смирення, що покриває серце від помислів лукавих, які є сім'ям змія, що падає на грунт нашого серця і плодоносить ненавистю і війнами. Матір Божа, покрий Своїм омофором від всякого зла моє серце, щоби нічого з того не потрапило у душу! Людина ходить під благодаттю Божою як під крилом, і навіть не підозрює, що б то могло бути, якби Господь її покинув. «Не відганяй благодать Мою від себе, – пише у своїх щоденниках святий Іоанн Кронштадський, – вона ніжна, витончена, цнотлива, і легко топчеться плотськими похотями».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

4 серпня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:234

На сьогоднішній день ситуація в УАПЦ дуже непроста: розпалюється скандал навколо руїн Червоногородського замку...

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:248

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:428

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1011

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:672

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:549

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4796

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:2425

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1178

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:885

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:778

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:672

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...