УПЦ розглядає «Львівський псевдособор» 1946 року лише в контексті наслідків Берестейської унії

1404295127 8301В день 70-ї річниці "Львівського псовдособору" 1946 року Відділ зовнішніх церковних звязків УПЦ (МП) опублікував коментар щодо цієї події. В ньому, зокрема, наголошується на тому, що не можна надавати оцінку собору, не згадуючи й десятилітні страждання православного населення України від уніатської політики, починаючи з часу Берестейської унії 1596 року, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УПЦ.

В документі зазначено, що характер відносин між православними і греко-католиками в Україні складався під впливом різних трагічних подій, що мали місце в історії.

“Перш за все слід згадати Берестейську унію 1596 року, внаслідок якої частина православних під тиском тогочасної польської державної влади була насильно приєднана до Католицької Церкви, в результаті чого згодом утворилася Уніатська Церква, яка сьогодні має назву Української Греко-католицької Церкви (УГКЦ). Слід згадати також і Ужгородську унію 1646 року, за результатами якої на Закарпатті також відбулося насильницьке переведення православних у католицизм на умовах Берестейської унії, знову ж таки під тиском католицької угорської влади, — ідеться у коментарі. — Всі ці насильницькі дії викликали сильний спротив православного населення, що детально описаний в історичній літературі. З цих причин, козацькі повстання XVI–XVII століть, окрім політичного та національно-визвольного ідеологічного спрямування, проходили також і під гаслами оборони православної віри, що відображено у тому числі й в творчості українських письменників та поетів, і зокрема у Т. Г. Шевченка”.

Маніпулятавною, з точки зору ВЗЦЗ УПЦ, є спроба представити Львівській собор виключно як акцією атеїстичного режиму по знищенню греко-католиків в Галичині за допомогою православних. В якості підтвердження наводиться приклад діяльності протопресвітера Гавриїла Костельника, який задовго до Львівського собору симпатизував православ’ю, а також те, що на сьогодні у Галичині діє близько 900 православних парафій, які навіть після легалізації УГКЦ не захотіли повертатися до уніатства.

“Не можна давати оцінку діянням собору на основі лише фактів гонінь на греко-католиків, не згадуючи про страждання Православної Церкви від радянської влади, численні катування православних священнослужителів та безлічі вірян. Не можна надавати оцінку собору, не згадуючи й десятилітні страждання православного населення України від уніатської політики, починаючи з часу Берестейської унії 1596 року. Окрім того, головним приводом для ліквідації УГКЦ каральними органами Радянського Союзу була відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території Західної України”, — говориться у коментарі. При цьому традиційно уникається згадка про співпрацю ієрархів, духовенства і мирян РПЦ і РПЦЗ з німецько-фашистськими військами під час Другої світової війни.

Опублікований документ зазначає, що сьогодні у своїх відносинах православним та греко-католикам слід думати не над пошуками вини, а над виробленням концепції мирного співіснування в єдиній Україні, а також співпраці у тих сферах, де це можливо. А всі факти історичної болі обох сторін слід детально вивчати і відкрито обговорювати задля взаємного порозуміння і вибудовування конструктивних відносин.