Про канонічність і благодатність прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви

 DSC0499

Вступ
Серед духовенства і віруючих Української Православної Церкви Московського патріархату, структурного підрозділу Російської Православної Церкви (Московський патріархат) в Україні, доволі поширені різного роду плітки щодо історії зародження, розвитку, становлення Церкви Христової в Україні та відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Противники відродження та утвердження Української Автокефальної Православної Церкви навіть у слові «автокефалія» хочуть знайти якийсь негатив, хоча статус автокефальної церкви мають усі визнані у світі помісні Церкви.
Відповідно до церковних канонів, слово автокефалія (від грецької мови αυτός — сам і κεφαλή — голова) – це визначення канонічно-правового статусу тієї чи іншої помісної Церкви як частини Вселенської Православної Церкви.

Автокефальна Православна Церква — це помісна Православна Церква, що діє на території тієї чи іншої держави (до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні Церкви). Як і автономна Церква, вона є незалежною і самостійною в управлінні частиною Вселенської Православної Церкви. Автокефальна Церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншої помісної Православної Церкви чи Римо-Католицької Церкви.
Тож зважаючи на те що, можливо, не всі знають правдиву історію щодо початків християнізації та церковного будівництва в Україні, розглянемо дуже коротко основні етапи з історії зародження, нищення чужинцями та відродження нашої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви.

Початки християнізації та церковного будівництва в Україні

Для того щоб говорити чи писати про Українську Автокефальну Православну Церкву, спочатку потрібно вивчити правдиву історію початків християнізації та церковного будівництва в Україні. Тоді знатимемо, що на відміну від чужинської нам Московської Церкви, яка була визнана Константинопольською Православною Церквою тільки в 1589 році (після того як декілька єпархій на території Московського улусу Золотої Орди, Московського князівства, у 1448 році самочинно відпали від Київської митрополії (яка разом із Скіфською єпархією є родоначальницею Української Церкви) і проголосили Московську Церкву (Московську Митрополію), яка надалі 141 рік перебувала у розколі та не була визнана жодною Помісною Церквою), наша прабатьківська Українська Церква, що має апостольське походження, в 2015 році святкує 1153 роки від свого заснування в складі Вселенського патріархату, а за апостольською спадковістю від апостола українського Андрія Первозваного – близько 1980 років.
Слід знати також і про те, що Уніатські Церкви в Україні, Українська Греко-Католицька Церква та Мукачівська греко-католицька єпархія, що належать до складу Римо-Католицької Церкви, є Церквами, які свого часу насильно були відірвані від прабатьківської Православної Церкви за примусом політичної влади, відповідно Речі Посполитої (Польщі) у 1596 році (Берестейська унія) на території Галичини, Волині, Прикарпаття та Угорського королівства у 1646 році (Ужгородська унія) та остаточно за Австро-Угорської імперії у 1733 році на Закарпатті, а згодом 1812 року і на Буковині, за активної участі Римо-Католицької Церкви.
Але Україна та український народ ведуть відлік своєї історії християнізації та церковного будівництва від апостола українського Андрія Первозваного з середини 30-х рр. І ст., до цього маючи свою славну культуру, мову, писемність, духовність і героїчну історію державності Скіфії.
У своїх спогадах святитель Іван Златоустий (бл. 347 – 14.09.407 рр.), архієпископ Константинопольський, один із трьох Вселенських святителів, у кінці ІV ст. писав, що у скіфів (прабатьків українців) їхньою рідною мовою написані богослужбові книги, зокрема і Святе Євангеліє. В історії Вселенської Православної Церкви також зазначено, що скіфські єпископи, ченці та богослови брали найактивнішу участь у роботі перших семи Вселенських соборів (325 – 787 рр.). У тексті давнього літопису «Паннонське житіє» (кін. Х – поч. ХІ ст.ст.) згадується про те, що під час подорожі по Хазарії та Південній Русі (бл. 850 – 860 рр.) рівноапостольний Кирило (Костянтин філософ) бачив і читав Святе Євангеліє руською (давньоукраїнською) мовою, що було написано руськими (давньоукраїнськими) літерами та абеткою.
У складі Вселенського патріархату (Константинопольської Православної Церкви) Українська Церква в Україні-Русі (на час заснування під назвою Руська Церква) з центром Митрополії у Києві була заснована ще у 862 році за правління блаженного князя Київського Оскольда з династії Кия та Константинопольського патріарха святителя Фотія. І відбулось це, зокрема, ще до приходу рівноапостольних Кирила і Мефодія до Моравії (Чехії). А до цього часу на історичній території Скіфії-Русі-України, зокрема і на Закарпатті, Галичині, Прикарпатті та Буковині, діяла Скіфська єпархія (ІІ – середина ІХ ст.ст.), значна частина парафій якої надалі органічно ввійдуть до складу Української (Руської) Церкви 862 року. В той час як у 860 році, після чергової перемоги Русі над Східною частиною Римської імперії з центром у Константинополі, блаженний князь Київський Оскольд прийме хрещення від Константинопольської Православної Церкви.
У 988 році за правління рівноапостольного Великого князя Київського Володимира в Україні-Русі офіційно було проголошено християнство державною релігією.
До первинної Української (Руської) Церкви, заснованої у 862 році, зокрема, входили і православні парафії історичної території Закарпаття, Галичини, Прикарпаття та Буковини, які були заселені нашими прабатьками, племенами білих хорватів, які жили по обидва боки Карпат (як із боку Закарпаття, так і з боку Галичини, Прикарпаття та Північно-Західної Буковини).
У період з 1300 по 1458 рр., після занепаду Києва як політичного і духовного центру Русі, внаслідок постійних міжусобиць та війн, що протягом тривалих десятиріч велись між представниками окремих родів Рюриковичів, за активної участі північних угро-фінських племен (майбутньої Московії) Константинопольським патріархом було виокремлено Русько-Литовську Церкву (Галицьку Митрополію) як основну частину первинної Української Церкви (Київської Митрополії), що духовно опікувалася надалі історичними землями Русі-України в складі Галицько-Волинського королівства (1199 – 1349 рр.), а відтак Литовсько-Руської держави (1236 – 1569). До юрисдикції Русько-Литовської Церкви (Галицької Митрополії) входили і православні парафії Закарпаття та Буковини (до 1401 року).
У 1458 році, після відходу в розкол від первинної Української (Руської) Церкви (Київської Митрополії) декількох єпархій на території Московського улусу Золотої Орди та самопроголошення Московським князівством у 1448 році Московської Церкви (Московської Митрополії) Константинопольським патріархом було об'єднано обидві українські митрополії, Галицьку і Київську, в лоні єдиної первинної Української (Руської) Церкви на чолі з Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.
І хоча у 1596 році Річчю Посполитою (Польщею) та Римо-Католицькою Церквою буде завдано підступний удар по Православній Церкві в Україні шляхом насадження Берестейської церковної унії (на Закарпатті під примусом Угорського королівства та Римо-Католицької Церкви – Ужгородської унії у 1646 році), вже в жовтні 1620 року на запрошення української козацької старшини (за гетьмана Петра Конашевича- Сагайдачного), з благословення Патріарха Константинопольського, Єрусалимський патріарх Феофан разом із Болгарським митрополитом Неофілом і Стагонським єпископом Авраамом висвятять і відновлять нову єпископську ієрархію для нашої прабатьківської Української Православної Церкви.

Нищення Української Церкви чужинцями

У 1685 – 1686 рр., грубо ігноруючи і порушуючи церковні канони, Московське царство і Московська Церква без згоди Константинопольської Православної Церкви – Матері Церкви для Української Церкви насильно підпорядкують собі Київську Митрополію, що, згідно з церковними канонами, належала до юрисдикції Вселенського патріархату. Згодом, уже у 1721 році, знову ж таки грубо ігноруючи і порушуючи церковні канони, без згоди Константинопольської Православної Церкви, до якої канонічно належала Українська Церква, Московське царство (надалі Російська імперія на чолі з царем-імператором Петром І) та Московська Церква повністю знищили (ліквідували) первинну Українську Церкву з центром Митрополії в Києві на підконтрольній території України та самочинно і свавільно перетворили київську митрополичу кафедру на рядову єпархію Російської Православної Церкви, скасували титул Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі.
Поряд із вище зазначеним влада Австро-Угорської імперії за участі Римо-Католицької Церкви шляхом ігнорування і порушення святих церковних канонів, після упокоєння в 1733 році останнього на Закарпатті православного архієпископа Святителя Досифея Угольського (Феодоровича) (який загинув від жорстоких тортур у казематах Хустського замку внаслідок арешту угорською владою на вимогу мукачівського уніатського єпископа Георгія-Геннадія Бізанці), свавільно заборонить діяльність прабатьківської Православної Церкви на території підвладного Закарпаття, всі православні монастирі, а згодом і храми будуть передані Мукачівській греко-католицькій єпархії. У цей же період влада Австро-Угорської імперії за участі Римо-Католицької Церкви та її структурного підрозділу – Мукачівської греко-католицької єпархії заборонить висвячення нового єпископа для православних Закарпаття.
Та зважаючи на те що знищення (заборона) прабатьківської Української Церкви, зокрема на Закарпатті, було здійснене відповідно Московським царством (надалі Російською імперією) за участі Московської Церкви та Австро-Угорською імперією за участі Римо-Католицької Церкви всупереч церковним канонам і насильно, такі дії щодо нашої прабатьківської Православної Церкви в Україні, згідно з церковно-канонічним правом, вважаються канонічно недійсними. Тож церковно-канонічна територія України і на сьогодні як належала, так і належить до духовно-церковної юрисдикції Вселенського патріархату.

Відродження прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви

Після розпаду в 1917 році Російської імперії в Українській Народній Республіці (відновленій у 1918 році Українській Державі) на початку січня 1918 року було скликано Всеукраїнський православний церковний собор, на якому, зокрема, було порушено питання про відродження автокефалії Української Церкви (участь в якому взяли й окремі канонічно висвячені єпископи Російської Православної Церкви, що на той час служили на території України). 1 січня 1919 року в УНР було ухвалено спеціальний Закон «Про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви», а 5 травня 1920 року в Українській Народній Республіці на площі біля Святої Софії в Києві Всеукраїнською православною церковною радою офіційно було проголошено про відродження прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви. Відразу ж представники Всеукраїнської православної церковної ради та український уряд Української Народної Республіки розпочали діалог зі Вселенським патріархом щодо визнання відродженої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви, який було перервано внаслідок військової агресії комуністично-більшовицької Московії проти України.
У цей же період, з 1903 по 1918 рр., на Закарпатті піднімається масовий рух віруючих за вихід із Уніатської Церкви (Мукачівської греко-католицької єпархії в складі Римо-Католицької Церкви) та за повернення до своєї прабатьківської Православної Церкви. На масових зібраннях, які проходили по всьому Закарпаттю, закарпатці (поряд із Галичиною та Буковиною) голосують і вимагають входження нашого краю до складу відновленої Української Держави – Української Народної Республіки.
Та вище зазначеним планам українського народу та українських православних не було суджено здійснитися, бо до кінця 1921 року Україна буде окупована комуністично-більшовицькою Московією (Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою) та надалі насильно включена до складу комуністичного Союзу Радянських Соціалістичних Республік під назвою Українська Радянська Соціалістична Республіка (1922 – 1991) та перебуватиме у цій неволі до 24 серпня 1991 року.
Слід пам'ятати, що вже в 1920 році відроджена прабатьківська Українська Автокефальна Православна Церква нараховуватиме близько 2000 релігійних парафій із відповідною кількістю духовенства та декількома канонічно висвяченими єпископами. Але в 1921 році під тиском Московської комуністично-більшовицької влади та Московської патріархії Російської Православної Церкви всі єпископи від РПЦ (МП), що долучилися до УАПЦ, будучи не українцями за походженням, зрадять українських православних і відмовляться підтримувати відроджену Українську Автокефальну Православну Церкву.
У період з 1921 по 1937 рр. комуністично-радянським режимом Московії (з 1924 року – СРСР та УРСР) шляхом масових репресій та арештів буде проведено цілковите фізичне знищення всього керівного складу, значної частини священнослужителів, чернецтва та частково вірних Української Автокефальної Православної Церкви, а саму Церкву заборонено в Україні.
У 1942 році, в роки Другої світової війни, з благословення Блаженнійшого Діонісія Валединського, Митрополита Варшавського і Волинського, і всієї Православної Церкви в Польщі, канонічним єпископатом Польської Православної Церкви (якій у 1924 році Константинопольським патріархом було надано автокефалію) канонічно було відновлено та висвячено нових єпископів для відродженої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви. У лютому 1942 року в Пінську (Білорусія) архієпископами Полікарпом Сікорським та Олександром Іноземцевим було висвячено єпископів Юрія Коренастова (8 лютого), Никанора Абрамовича (9 лютого) та Ігоря Губа (10 лютого), а в травні цього ж року, під головуванням архієпископів Никанора Абрамовича та Ігоря Губи, в Кафедральному соборі апостола українського Андрія Первозваного в Києві – єпископів Фотія Тимощука (9 травня), Мануїла Тарковського (10 травня), Михайла Хорошого (12 травня), Мстислава Скрипника (14 травня), Сильвестра Гаєвського (16 травня) та Григорія Огійчука (17 травня).
Серед канонічно висвячених у 1942 році єпископів буде і майбутній Святійший Мстислав Скрипник, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви (з 6 червня 1990 року).
За таких історичних умов, у 1942 році вдруге в історії України та Української Церкви, з благословення Вселенського патріарха, цього разу через єпископат Польської Православної Церкви буде канонічно відновлено та висвячено раніше знищену чужинськими імперіями та церквами ієрархію прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви.
А в цей час влада Чехословацької Республіки, до складу якої за Сен-Жерменським мирним договором 1919 року на правах автономії буде включено Закарпаття, не дозволить у нашому краї відродження та діяльність прабатьківської Православної Церкви (як частини первинної Української Церкви) під юрисдикцією Вселенського патріархату. Відтак, переважна більшість відроджених православних парафії на Закарпатті до жовтня 1945 року перебуватимуть у юрисдикції Сербської Православної Церкви.
Проте утверджуючи свою Чехословацьку державність, чехословацький уряд поряд із юрисдикцією Сербської Православної Церкви, дозволить у своїй державі одночасно і юрисдикцію Вселенського патріархату на чолі з Празьким єпископом Савватієм Врабец, що був висвячений і призначений Константинопольським патріархом в 1923 році. Згодом Православна Церква у Чеських землях і Словаччині (більшість парафіян якої, як раніше, так і на сьогодні, становлять наші колишні співвітчизники і вихідці з історичної території Закарпаття (Карпатської України) здобуде автокефалію, про дарування якої 27 серпня 1998 року Константинопольським патріархом Варфоломієм буде видано відповідний Патріарший і Синодальний Томос (Грамоту).
У повоєнний період під тиском комуністично-радянського режиму СРСР православні ж парафії на Закарпатті будуть включені до складу Російської Православної Церкви (Московського патріархату). За час перебування в складі Російської Православної Церкви з жовтня 1945 по кінець 80-х рр. минулого століття багатьох із православного духовенства та чернецтва на Закарпатті буде репресовано і навіть фізично знищено, а переважну більшість монастирів, скитів і церков закрито й зруйновано комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР (особливо в 1945 – 1970 рр.).
Відтак, переважна частина православних парафій на Закарпатті і на сьогодні залишаються у складі Російської Православної Церкви, перебуваючи у її структурі – Українській Православній Церкві Московського Патріархату.
В той час, як у період з 1944 по 1990 рр. комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР вчергове буде заборонено діяльність Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, а канонічно висвячені єпископат, духовенство, а також і вірні УАПЦ будуть піддані репресіям і переслідуванню. Відтак, прабатьківська Українська Автокефальна Православна Церква, зберігаючи апостольську приємственність та через канонічно висвячений єпископат, вимушена була продовжити свою спасительну місію у вигнанні, за кордоном, духовно опікуючись українськими православними в діаспорі – в США, Канаді, Європі та Австралії.
5–6 червня 1990 року під час нового етапу національно-визвольних змагань української нації за відновлення державної незалежності України в Києві відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УАПЦ, який проголосив чергове відродження прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви, на якому було обрано першого Патріарха УАПЦ – Святійшого Мстислава Скрипника з титулом Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви. На час обрання Святійшого Мстислава Патріархом Київським і всієї України Його Святість був і першоієрархом УАПЦ у США та діаспорі, яка наразі перебуває в складі Вселенського патріархату.
У цей же час, Святійший Патріарх Мстислав Скрипник визнав і проголосив канонічну єдність єпископату УАПЦ в Україні й УАПЦ у США, про що неодноразово офіційно і відкрито заявляв, зокрема і в своєму Різдвяному послані 1991 року.
У числі єдиного єпископату УАПЦ Святійшим Мстиславом Скрипником, Патріархом Київським і всієї України, Предстоятелем Українським Автокефальної Православної Церкви, було названо, зокрема, і діючих на сьогодні Високопреосвященнійшого Андрія Абрамчука, Митрополита Галицького, керуючого Івано-Франківською єпархією УАПЦ, та Блаженнійшого Антонія Щербу, Митрополита Ієропольського, Першоієрарха УАПЦ в США й діаспорі, та інших.
Відтак, відроджена в третє Українська Автокефальна Православна Церква в Україні, зберігаючи канонічну апостольську та єпископську спадковість, буде очолюватись канонічно висвяченими архієреями: Святійшим Патріархом Мстиславом Скрипником (06.06.1990 – 11.06.1993), Святійшим Патріархом Димитрієм Яремою (07.09.1993 – 25.02.2000), Блаженнійшим Митрополитом Мефодієм Кудряковим (14.09.2000 – 24.02.2015), а з 4 червня 2015 року – Блаженнійшим Макарієм Малетичем, Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УАПЦ.
Водночас слід зазначити, що навіть в умовах після відновлення 24 серпня 1991 року державної незалежності України за активної участі антиукраїнських сил, зокрема агентури спецслужб Московії в Україні, в РПЦ (МП) та її філії УПЦ МП посткомуністичним режимом на чолі з президентом Леонідом Кравчуком (колишнім головним комуністичним ідеологом УРСР, другим секретарем ЦК КПУ – КПРС), в 1992 – 1994 рр. Українську Автокефальну Православну Церкву було піддано черговому переслідуванню та шельмуванню. Порушуючи норми Конституції та чинного законодавства України, після проголошення 25 – 26 червня 1992 року нібито об'єднавчого собору частини УАПЦ (за участі митрополита Антонія Масендича та архієпископа Володимира Романюка, надалі виведених із диптиху єпископів УАПЦ) та частини УПЦ МП (за участі митрополита Філарета Денисенка) без відома та згоди Святійшого Мстислава Скрипника, Патріарха Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви, її соборних органів управління органами посткомуністичної державної влади в Україні свавільно було знято з державної реєстрації Статут УАПЦ. При цьому після вище зазначених ганебних і підступних дій посткомуністичної влади з червня 1992 року і надалі за участі окремих церковних діячів буде зроблено неправдиву спробу проголосити Святійшого Патріарха Мстислава Скрипника першоієрархом новоствореної Української Православної Церкви Київського патріархату. Сам Святійший Мстислав Скрипник, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви, як і соборні органи управління УАПЦ офіційно не визнають рішення нібито об'єднавчого собору частини УАПЦ та частини УПЦ МП від 25 – 26 червня 1992 року та заперечать причетність до цього собору УАПЦ. А незаконні дії влади щодо зняття державної реєстрації Статуту УАПЦ Святійшим Патріархом Мстиславом Скрипником буде оскаржено до вищих органів державної влади та Генеральної Прокуратури України. Відновлення порушених прав і законних інтересів Української Автокефальної Православної Церкви, зокрема державної реєстрації Статуту Церкви, відбудеться тільки через три роки, в 1995 році, після необрання на новий президентський строк Леоніда Кравчука.

Висновки

Незважаючи на всі гоніння та переслідування, наша прабатьківська Українська Автокефальна Православна Церква вистояла, відродилась і надалі проповідує Слово Боже та Святе Євангеліє в Україні, залишаючись і надалі апостольською спадкоємницею від апостола українського Андрія Первозваного, Скіфської єпархії та первинної Української Церкви 862 року, що була заснована в складі Вселенського патріархату.
Українська Автокефальна Православна Церква перебуває у духовно-молитовній єдності зі Вселенським патріархатом, історично з ним пов'язана та з найдавніших часів належала і належить до Вселенської Церкви Христової, а отже, як прабатьківська Церква, є канонічною і благодатною для українських православних.
При цьому Українська Автокефальна Православна Церква виступає за налагодження діалогу між усіма гілками Православних Церков в Україні (УАПЦ, УПЦ КП, УПЦ МП) за участі Матері-Церкви, Вселенського патріархату з метою подолання розділення православних в Україні й утвердження Єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Натомість Російська Православна Церква та її структурний підрозділ Українська Православна Церква Московського патріархату в Україні не є прабатьківськими православними церквами для українського народу та українських православних. Російська Православна Церква та її структурний підрозділ в Україні – Українська Православна Церква Московського патріархату за своєю юрисдикцією є Церквою Московською – Російської Федерації (у минулому Московського царства, Російської імперії та комуністично-радянського СРСР), яка за режиму президента Російської Федерації Володимира Путіна у наші дні розпочала чергову підступну військову агресію і війну проти нашого українського народу, зокрема й українських православних, і нашої, Богом даної нам земної Вітчизни України. Як не прикро констатувати, але саме Російська Православна Церква, її патріарх Кирило Гундяєв та її єпископат, зокрема і в Україні, на сьогодні через поминання свого московського патріарха Кирила благословляють путінський режим Російської Федерації (Московії) та російське військо, моляться за їхнє благополуччя та успіхи, в той час як представники московської влади та російського війська вбивають наших співвітчизників на Сході України.
Хоча свого часу Московська Церква теж зазнала нападок і нищення з боку Російської імперської влади та комуністично-радянського режиму СРСР, але ці обставини не виправдовують того факту, що керівництво Російської Православної Церкви, обслуговуючи і на сьогодні імперсько-ординські інтереси Московії (Російської Федерації), зокрема московсько-путінського режиму, і надалі протидіє відродженню, становленню та утвердженню нашої Єдиної Помісної прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.
Коли подивимося правдиво і відверто на Голгофу української нації на шляху до утвердження своєї прабатьківської Української Церкви, то побачимо, що в усіх державах і народів, котрі нас оточують, зокрема Московії (Російської Федерації), Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, і не тільки в них, які пізніше від нас прийняли християнство, давно вже утверджено Автокефальні Помісні Православні Церкви. І тільки ми, які дозволили чужинцям у різні часи розділити колись Єдину нашу Українську Церкву, а відтак – і українську націю та Українську Державу, по сьогодні ходимо на своїй рідній, Богом даній нам українській землі, як у приймах, та просимо благословення від ієрархів церков чужих держав, зокрема і тих держав, що нищили і намагаються надалі нищити нашу Українську Державу та відверто протидіють відродженню й утвердженню нашої споконвічної прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви. Тож чи не тому стільки горя і проблем маємо та розділеними залишаємося і по сьогодні, що ніяк не об'єднаємось у лоні своєї прабатьківської Церкви та не можемо чи не хочемо зрозуміти прості Заповіді Божі та Слова Спасителя нашого Ісуса Христа про те, що кожна людина, як і кожна нація, повинна поважати своїх прабатьків, батьків, рідних, любити найперше ближніх своїх, примножувати і зберігати історію та надбання своєї нації, оберігати і захищати свою, Богом дану Державу і Церкву.
Пам'ятаймо: хто цурається свого роду, своєї нації, своєї держави і своєї прабатьківської Церкви,той цурається і Господа Бога та Його святих Заповідей та приречений бути вічним рабом учужинців. Бо як написано у Святому Євангелії: «Усяке царство, що розділилося саме в собі, –запустіє; і всяке місто чи дім, що розділився сам у собі, – не встоїть» (Мф. 12:25).
Тож відзначаючи цього року 95-річчя відродження Української Автокефальної ПравославноїЦеркви – Церкви-Мучениці українського народу, яку від прабатьків наших успадкували, святіканони якої зберегли, черпаємо благодать Божу, прославляючи Отця нашого Небесного, і Сина, іСвятого Духа. У любові один до одного шукаємо шляхи до подолання розділення православних вУкраїні та утвердження Єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви.
Тоді і Божа благодать, і благословення батьків наших, і щасливе майбуття для дітей наших завжди будуть із нами. Бо де єдиний народ, єдина мова, єдина держава, єдина церква – там і Господь Бог перебуває та Його свята благодать!

+ ВІКТОР,
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Карпатською єпархією
Української Автокефальної Православної Церкви
21 вересня 2015 р.,
м. Ужгородм.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

4 серпня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:43

На сьогоднішній день ситуація в УАПЦ дуже непроста: розпалюється скандал навколо руїн Червоногородського замку...

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:85

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:269

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:724

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:414

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:349

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4558

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:2192

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:941

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:725

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:601

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:533

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...