Про необхідність утвердження єдиної помісної Української Церкви

upcbduБезбожна влада комуністів переслідувала всіх віруючих в СРСР, незалежно від конфесійноі належності. Так у період з осені 1917 по літо 1941 рр. комуністично-радянським режимом в СРСР було репресовано більше 300 000 осіб тільки за релігійною ознакою, і зокрема, належністю до Православної Церкви. З них біля 100 000 православних священнослужителів, монахів та єпископів було знищено фізично – убито. Та коли мова заходить про Українське Православ'я, то слід пам'ятати, що воно зазнало перших ударів та гонінь не в СРСР, а набагато раніше.

Українська Православна Церква була піддана гонінню, переслідуванню та нищенню (її храмів, свящества, єпископату, вірних) іще за часів нападів Золотої Орди на Русь, а надалі з особливою жорстокістю з боку Речі Посполитої (Польщі), Угорщини, Австро-Угорщини (за активної участі Римо-Католицької Церкви) та Московії, Російської імперії (за активної участі Російської-Православної Церкви (Московського патріархату) ). І якби, кому би, сподобалось чи ні, але саме церковне розділення, яке українці дозволили допустити над собою з боку чужоземців:
- 1596 році (частковий перехід в унію українських православних в складі Речі Посполитої (Польщі);
- 1646 року (частковий перехід в унію українських православних на Закарпатті);
- 1771 року (юридичне і фактична утвердження унії на Закарпатті в складі Австро-Угорською імперії);
- 1685-1686 рр. (перепідпорядкування Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московському патріархату);
- 1721 року (ліквідація Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московським царем-імператором Петром І, Російською імперією);
- 1921 року (ліквідація автономного управління українськими православними єпархіями і приходами Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в УРСР);
- 1921 – 1937 рр. (ліквідація та фізичне знищення Української Автокефальної Православної Церкви комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР).
Надалі призведе до національного і державного розділення українців, а відтак на довгі роки до втрати державної незалежності Української Держави та національної свободи. Однозначно що важким ударом по українству та українській національній ідеї стали і репресії комуністично-радянського режиму СРСР та УРСР і проти Української Греко-Католицької Церкви (церковної структури в складі Римо-Католицької Церкви) та Мукачівської греко-католицької єпархії (церковної структури в складі Римо-Католицької Церкви), в частині її проукраїнського кліру, в 1945 – 1950 рр.
Але коли мова іде про Вселенську Церкву Христову, її віровчення та Заповіді Божі, то слід пам'ятати всім, що засновником та главою Вселенської Церкви Христової завжди був і є тільки Спаситель наш Ісус Христос, і жодний із смертних не може заміщувати в земному житті ані Отця нашого Небесного, ані Його Сина і Спасителя нашого Ісуса Христа. Вселенська Церква Христова була заснована в 30-х рр. І ст. н.е. До лона Вселенської Церкви Христової, зокрема, належать помісні Православні Церкви та Римо-Католицька Церква. До складу цих помісних Церков (Православних і Католицької) в Україні відповідно належать, як їх структурні підрозділи (а не самостійні Церкви) – Українська Православна Церква Московського патріархату (структурний підрозділ Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в Україні), Українська Греко-Католицька Церква і Мукачівська греко-католицька єпархія (структурні підрозділи Римо-Католицької Церкви в Україні). Поряд з цими церковними утвореннями, до лона Вселенської Церкви Христової належать і самостійні Українські Церкви – Українська Православна Церква Київського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква. І це закономірно, бо належність до лона Вселенської Церкви Христової, засновником і главою якої є Спаситель наш Ісус Христос, визначається не зрадницькою і часто лукавою позицією земних князів (державних чи церковних), а власним сумлінням, вірою, ісповідуванням Заповідей Божих, догматів християнського віровчення і постулатів правдивого канонічного права, яких в УПЦ КП і УАПЦ дотримуються. Тим паче, що християнство і Українська Церква в Україні мають апостольське походження і благословення від Андрія Первозванного (30 – 70 рр. І ст.), та надалі знайшли свій розвиток шляхом належного церковного будівництва, розпочатого набагато раніше багатьох інших помісних Церков, а саме через заснування і діяльність Скіфської єпархії (середина ІІ – середина ІХ ст. ст.) та Української (Руської) Церкви з центром Митрополії у Києві (862 – 1721 рр.).
В різні часи, різними державними владами, особливо чужинськими та імперськими, земні церковні інституції дуже часто використовувались і використовуються для завоювання та тримання в покорі поневолених народів. Така трагічна доля не оминула і українську націю, Українську Державу і Українську Церкву. Українську націю спочатку розділили церковно, потім територіально, потім мовно, потім історично, а відтак і державно. То ж щоб трагічна історія розділення та поневолення української нації не повторилась, надзвичайно важливо щоб на сьогодні, в умовах відновлення і утвердження своєї історичної державності, українці відкинули будь-які химери та чужі лжевчення про церковне будівництво, та об'єднавшись національно і духовно (церковно) чим швидше утвердили свою єдину помісну Українську Церкву на чолі із своїм Патріархом!
3 травня 2015 року.
Архімандрит Віктор Бедь