Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

БВВ 01.12.13 р. Мiтинг УжгородЗавдячуючи чужинським політичним та церковним центрам, Україна і українці умисно були втягнуті у вікове церковно-релігійне розділення та протистояння, наслідком якого є національне розділення та бардак у державі. Саме через це церковно-релігійне розділення, за відсутності своєї єдиної помісної Української Церкви, українцями маніпулювали і маніпулюють як із зовні, чужинські держави які не зацікавленні у відродженні історичної України-Русі-Скіфії як високо розвинутої, могутньої і заможної держави світового рівня, так і доморощені казнокради, олігархи, корупціонери і запроданці, які на довірі простодушного і глибоко віруючого українського народу пропихуються до влади і далі безцеремонно експлуатують як всі національні багатства, так і самих українців. І жодний із цих кровопивців, зовнішніх та внутрішніх, ніколи не відповідали і не відповідають за вчинені ними наругу і злодіяння перед українською нацією, повідомляє ректор Карпатського університету імені Августина Волошина, президент Міжнародної академії богословських наук архімандрит Віктор Бедь.

В наслідок такого розділення українців навчили і вчать ненавидіти один одного і мати постійно один до одного претензії за надуманою і штучно створеною проблемою – в ту чи не в ту, церкву ходять наші співгромадяни, того чи не того, вони поминають папу, патріарха, митрополита чи архієпископа, і в ту чи не ту церковну касу носять пожертву за свічку, молебень, поминання, відпущення гріхів... А за Отця нашого Небесного і Спасителя нашого Ісуса Христа, та їх святі Заповіді, і одну із найголовніших – полюби ближнього свого, як самого себе, наразі забули і як правило навіть не згадуємо. А відповідати як за життя, так і з відходом у вічність, зокрема за породження і підтримку національного, духовного та церковного розбрату, кожному українцю прийдеться не перед земними князями, церковними чи світськими, чужинськими чи доморощеними, а перед Всевидячим Богом.

От і робіть самі висновки, яка кількість чужинських церков, пап, патріархів, митрополитів та архієпископів повинні насаджувати українцям свою релігійно-церковну і політичну волю, та вчити нас, мов неуків, як молитись до Отця нашого Небесного та Спасителя нашого Ісуса Христа, мов цього нас не навчили наші, рідні, свої, однокровні батьки. До якого часу ми українці, які почули і прийняли Слово Боже іще з часів апостола Андрія Первозванного у І ст., які і до того часу не мали слави бездуховних творінь Божих поміж народів світу, і надалі будемо приклонятись перед чужими церковними «центрами», «жертовниками», «гаманцями», «авторитетами», і як стадо баранів і рабів, фактично прислуговувати чужим державним і церковним інтересам, на шкоду своїй Українській Нації, своїй Богом даній Українській Державі та своїй, закладеній у сиву давнину нашими прабатьками, раніше багатьох народів світу, Українській Церкві ? Чи питав який-небудь самодостатній народ світу у чужинців, чи нас українців, згоди та схвалення на утвердження своєї Церкви ? Ні не питав і не питає, як не питає син чи дочка любити чи не любити, шанувати чи не шанувати, надавати перевагу чи не надавати своїм, Богом даним, батькам. Тож і ми українці, які вірують у Бога Отця, Спасителя нашого Ісуса Христа і Святого Духа, повинні нарешті усвідомити що Вселенська Церква Христова в Україні існує з перших кроків її утвердження у світі, і той хто вірує в неї, не повинен комусь доводити те, чи він християнин чи ні. А право на організаційну форму земного, помісного оформлення української церковної спільноти, як і у інших народі світу, належить виключно до вияву соборної волі самих українців, та нашої, а не чужої, держави України. Тож невже ми цього не розуміємо і для нас, українських віруючих, чужі держави та церковні центри турецького Стамбулу, латинського Риму, мордвинсько-татарської Москви є більшими духовними авторитетами ніж свої прославленні святі, національні сподвижники і герої, омита кров'ю і стражданнями власна національна історія, Богом дані українська земля і держава, і наш славетний духовний велетень Київ ? Тож може досить гаяти час, і слухати зміїний шепіт чужинців чи запроданців, та слід самим зупинити подальше примноження розбрату і в решті решт, на радість нашим спочилим прабатькам, тим що нині живуть та іще не народженим дітям, у Славу Божу і на виконання Його святої волі, взяти і об'єднатись національно і духовно, та відродити і утвердити свою, Богом благословенну єдину помісну Українську Церкву у нашій Українській Державі!